У дівчини на мить відвисла щелепа. Потім вона насупилася.
— Мені здається, це не дуже гарна ідея.
— Чому?
— Просто негарна, і все.
Він іще раз знизав плечима, потім відвернувся від Соні, присівши, зібрав розкидані на траві пакетики з насінням і склав їх у пакет. Дівчина стежила за ним круглими від здивування очима.
— У мене тут картопля, помідори, огірки, морква і редиска. Я вже дізнався, що картопля виросте сама, а для огірків чи томатів потрібні комахи. Для запилення, — Марк відвів очі вбік і говорив як ніби сам до себе, не переймаючись тим, чи слухає його Соня. — Сьогодні читатиму про штучне запилення. І треба не забути взяти з дому відро, щоб завтра наносити води, — він підняв із землі картоплину, покрутив її в руках і підвів погляд на дівчину. — Я ж не ідіот. Я все добре прорахував. Спочатку треба створити щось типу самодостатньої колонії. Дивись, — він показав на очищену від трави ділянку землі. — Я вже зробив дві грядки: одну на сонці, іншу в тіні. Тут завжди сонячно, немає ночі, і це, мабуть, не дуже добре для рослин. Хоч я можу помилятися. Побачу, де ростиме краще. І чи ростиме взагалі. Із завтрашнього дня хочу все тут обстежувати. Почну з лісу за будинком, гляну, що за ним, може, знайду якісь ягоди. Так що ти не думай: я не переберуся сюди, доки не переконаюся, що в цьому світі є все необхідне для нормального життя.
У Сониній голові бриніло не менше як десяток причепливих запитань — про ліки, м’ясо, засоби гігієни, режим дня у світі без ночі, зрештою про реакцію та почуття батьків, — однак жодне з них вона так і не озвучила. Відчувала, що Марк уже перебрав їх і підготував добре відточені відповіді. Дівчина сказала:
— Твій дід тебе шукає. Він заходив до нас додому, питав у мами, чи я тебе не бачила. Я тому і прийшла.
Марк ледь зморщив носа.
— А котра зараз година?
— Майже восьма.
Він геть забув про час.
— Тоді треба йти.
Хлопець сипонув хом’якові корму й підвівся. Соня вперла погляд у банку.
— Ти його залишаєш?
— Так, — Марк усміхнувся тією недбало-зверхньою посмішкою, що так дратувала Соню під час їхньої першої зустрічі на даху багатоповерхівки. — Я ж говорив тобі, що все прорахував. Це також частина підготовки. Хочу переконатися, що із гризуном за ніч нічого не трапиться.
Дівчина ледь зблідла, проте хлопчак цього не помітив. Вони повільно рушили до будинку. Коли відступили від валунів на кілька кроків, Соня наважилася запитати:
— А якщо хом’як на ранок зникне?
— Навряд чи він зможе перекинути банку чи якось вибратися з неї, — відповів Марк. — Він не втече.
— А якщо все-таки зникне?
ebooksa