— Зачекай, — він притримав долонею одну зі стулок розсувних дверей. — Що це ти тільки що говорила?
— Вижди десь тиждень, — повторила Соня.
Марк сконфужено блимнув очима.
— То ти вже щось бачила. — Спиною промчала навала мурашок. — Вже натрапляла на таке! Чому раніше не згадувала?!
— Я мушу йти. — Вона вимовляла слова дуже тихо й мала такий вигляд, нібито щойно дізналася про смертельну хворобу в когось із родичів. — Пробач, кілька днів ми не зможемо зустрічатись.
— Чому? — дурнувато кинув Марк.
Соня не відповіла. Сховавши погляд, натиснула на дев’ятку, й двері ліфта сховали її. Хлопець не рухався, стояв на майданчику, аж доки не почув, як за Сонею зачинилися двері її квартири.
55
Увечері на Марка чекала розмова з батьками, й гірший час для неї годі було вибрати.
Віктор Грозан повернувся з роботи у препаскудному настрої. Учора надійшли звіти за березень. Продажі меблів у магазинах мережі катастрофічно впали, власне, вони неухильно падали від початку року, і сьогодні все добігло до логічного завершення: власник «Затишної кімнати» вирішив ліквідувати частину представництв. До кінця місяця мали бути закриті чотири магазини в Рівненській області та ще три у Волинській. Попри те що Вікторові доведеться особисто повідомляти кожному працівникові про звільнення, внаслідок такого радикального скорочення в його областях залишалися лише чотири магазини й один склад і, відповідно, відпадала потреба в посаді регіонального директора. Віктора ніхто не звинувачував, його безпосередньої провини в тому, що сталося, не було, проте власник мережі під час телефонної розмови натякнув, що Віктор буде змушений або звільнятися, або погодитися на переведення до Львова — там саме з’явилася вакансія директора. Жоден із варіантів Віктора не влаштовував. Йому подобалося в Рівному, вони щойно переїхали до величезної квартири в розкішній новобудові акурат у центрі міста. І, певна річ, йому подобалося отримувати тридцять тисяч зарплатні.
Якби за виразом хронічної втоми й невдоволення на чоловіковому обличчі Яна розгледіла грозові хмари, розмову з Марком, напевно, відклали б. Однак жінка чи то не помітила, чи то не надала значення темним лютим згусткам, що застрягли глибоко у Вікторових очах. Спершу Віктор поговорив із Яною, потім про щось довго сперечався з Арсеном. Дідові не вдалося знайти з ним спільну мову, тож після розмови із сином Арсен одягнувся і, торохнувши дверима, забрався з квартири.
За чверть до восьмої Віктор, Яна і Марк зібралися на Г-подібному дивані у вітальні. Яна сиділа, сховавши стиснуті долоні між колінами, і тупилася в підлогу, лише час від часу підіймаючи почервонілі очі на сина. Віктор навпаки не зводив із Марка вимогливого погляду.
— Де ти був учора? — почав батько.
Хлопець опустив голову й не відповів. Віктор погамував спалах роздратування та трохи захриплим голосом повторив:
— Дід розказав, що ти кудись зник на весь день. — Чоловік так напружував лоба, що зморшки заповзали аж на залисину. — Куди ходив?
Марк, ледве ворушачи губами, мовив:
— Нікуди.
— Ти не ходиш до школи, але щодня зникаєш і повертаєшся невідомо коли. — Віктор додав строгості в голосі, хоча не надто здивувався, виявивши, що це не подіяло на сина.
— Я просто гуляю. Я не хочу до школи.
— Я теж багато чого не хочу, якби міг, то не ходив би на роботу, проте у всіх нас є обов’язки. Я все розумію та не підганяю тебе, але якщо ти почав гуляти цілими днями, то, мабуть, час задуматися над поверненням до школи.
ebooksa