Під шкірою на Маркових вилицях з’явилися жовна, проте голови він не підвів.
— Я не повернуся туди…
Батько не почув його і правив далі:
— Дід телефонував тобі вчора протягом дня. Матір не змогла добитися сьогодні в обід. Навіщо ти вимикаєш телефон?
Марк ледве не бовкнув: «Я його не вимикаю». Потім відповів:
— Я слухаю музику. — Хлопчак уже навіть не усвідомлював, як легко злітає з губів брехня. — Не хочу нікого чути. Не хочу, щоб мені хтось заважав.
— Ніхто тобі не заважає! — Віктор уже замалим не скипав через синову апатію. Ні, він не забув, що сталося з Марком минулого тижня, проте нічого не міг удіяти зі злістю, що жовчю обпікала нутрощі. Він дратувався через проблеми на роботі, через мовчазну Янину зневагу, через болюче відчуття безсилля, а тому, дивлячись на Марка, бачив не побитого старшокласниками хлопчака, а свавільного та розперезаного підлітка, якого слід провчити. Вікторів голос важчав і огидно деренчав. — Що ти мелеш? Я і матір хвилюємося за тебе! Ми — твої батьки, ми намагаємося захистити тебе. Вияви хоч якусь повагу! Хіба так важко взяти до рук довбаний телефон і відповісти?!
— Віку… — озвалася Яна, та чоловік відмахнувся від неї.
Марк зиркнув на одутле батькове лице, подумав, чи не сказати «дякую, ви вже захистили», та зрештою відвів погляд і промовчав. Хлопець не сердився, тієї миті він волів, щоб йому дали спокій.
— Я не хочу про це говорити, — мовив Марк.
Вікторове обличчя побагровіло.
— Та мені начхати, що ти хочеш чи не хочеш! Я сказав — ти мусиш відповідати! І без тебе проблем вистачає!
Хлопець шикнув, неначе обпікшись.
— То я для тебе проблема?
— Вікторе! — вигукнула Яна.
Проте той не вгавав:
— Ти ще малий і повинен робити, що тобі говорять! Завтра повертаєшся до школи!
Маркові губи застигли у болісному вищирі. Він відчайдушно замотав головою.
— Я нікуди не піду, — збагнувши, що батько фізично його не чує, хлопчак оглушливо крикнув: — Ти чуєш мене?! Я не повернуся туди!
Яна скочила на ноги.
ebooksa