Не озирайся і мовчи

Хлопець відвернувся, щоб не показувати, як його зачепили Сонині слова.

— Пробач. Я не хотіла образити.

Марк схилився над телескопом, мовчки почав його розбирати.

— Уже хочеш іти?

— Так, — відрубав хлопець. — Однаково хмарно. Нічого не видно.

Витримавши паузу, дівчина примирливо запитала:

— Звідки ти так багато всього знаєш?

Марк зняв оптичну трубу зі стійки й акуратно вклав її до коробки.

— Дещо прочитав, — неохоче відповів він, — але більшість — від діда.

У Соні аж заніміло лице.

— Це розповів тобі дід?

— Ага.

— Твій дід сидів із тобою і це все розповідав?

— Ну, не все. Він раніше жив окремо, тому більше радив книжки. Ми недавно сюди переїхали, і тепер він живе з нами. Хоч я завжди міг підійти до нього й розпитати про все, що мене цікавить, — він спідлоба зиркнув на дівчину. — Він моряк і багато всього знає. Ми вдома іноді навіть експерименти різні робимо.

— І якщо ти попросиш, він пояснить? — з недовірою та якоюсь прихованою, боязкою настороженістю в голосі перепитала Соня. — Не накричить?

— А чому він має кричати? — здивувався Марк.

Дівчина смикнула плечима.

— Не знаю… — потупилась. — Я свого бачу раз на рік. І, схоже, він не дуже хоче зі мною розмовляти.

— Ну то в тебе ж є батько. Чи мама. Хіба вони не пояснюють усілякі штуки, які ти не розумієш?

— Ні, — відрізала Соня.