— Але в гороскопи вірять так багато людей! Як вони можуть помилятися?
— Бажання вірити не є доказом. — Іще одна поцуплена в діда фраза. Соня, певна річ, цього не знала, а Марка аж розпирало від гордості. — Навіть якщо мільйони людей у світі вірять у гороскопи, це не означає, що гороскопи правдиві.
— От педал! Ти хоч у щось віриш?
Хлопець заперечно мотнув головою. Дід якось розповідав йому, що наука не потребує віри, що вона пояснює сутність речей, розказує, як працює цей світ. На відміну від релігії вірити в неї не потрібно. Проте розтулити рота Марк не наважився, розуміючи, що йому не вдасться сформулювати думку так переконливо, як Арсен.
— По-твоєму, вірити в гороскопи — це погано? — напосідалася Соня.
— Це тупо!
— І вірити в Бога теж погано?
Марк не вагався.
— Так!
Соня не вважала себе віруючою. Її батьки не відзначалися релігійністю, і за все своє життя дівчина жодного разу не була в церкві. Водночас Маркова категоричність якось дивно зрезонувала в ній, приглушивши подив і підсиливши роздратування.
— Ні, не так! — Вона тупнула ногою. — Навіть якщо сам не віриш, ти не маєш права так казати, ти не маєш права казати, що це погано. Віра нікому не шкодить!
— А от і ні! — заперечив він. — Із віри в те, чого насправді немає, починається все найгірше в історії. Згадай хоча б полювання на відьом у середні віки! Або згадай… згадай іще…
Марк напружив лоба так, що занило в скронях. Здалося би згадати Орвеллівську антиутопію «1984», та хлопець її не читав. Або нагадати, що сталося, коли мільйони німців перейнялися палкими промовами Йозефа Геббельса й повірили у вищість німецького та нижчість єврейського народів; або пригадати СРСР після того, як Сталін захопив усю повноту влади; або зрештою навести приклад, як за лічені роки в сучасній Росії критичне мислення впало до найнижчого від часів Середньовіччя рівня, як унаслідок цього росіяни повірили, що в сусідній Україні панує анархія і українців відтепер потрібно ненавидіти, — проте хлопець цього всього не знав, десь чув, щось відчував, але не осягав усвідомлено. Йому було лише чотирнадцять і не завжди вдавалося виліплювати переконливі твердження з каші, що нуртувала в голові. Марк гарячкував, тож так і не спромігся видати жодного іншого доказу на захист закладеного дідом переконання, що віра у фантоми та несформованість критичного мислення завжди спричиняють жахливі соціальні наслідки.
— Це було давно! І всі визнали, що це неправильно. Зате подумай, скільки поганого зробила наука!
У хлопця відвисла щелепа. Від несподіванки він побуряковів.
— Поганого?! Про що ти говориш?! Усе, що ми маємо, це завдяки науці! Ліки, машини, комп’ютери, оцей будинок під нами. Їх же не священики придумали!
Соня ледь нахилила голову.
— А атомні бомби?
Марк стулив рота так, що клацнули зуби. Дівчина продовжила:
— Скажи мені, для чого було придумувати їх? — Хлопець стояв, потупившись. Соня прошивала його поглядом бурштинових очей. — Ти говориш, яка погана релігія і яка хороша наука, але це не священики придумали атомну бомбу, і не священики скинули її на людей.
ebooksa