Збігла ще хвилина, нічого не змінювалось, і Марк вирішив, що так не може тривати вічно. Переборюючи млість, він обома руками обхопив згорток, сховав за ним голову і, не відриваючи килим від стіни ліфта, взявся посуватися в бік виходу. Потвора породила утробний клекотливий рик. Хлопець зіщулився та подумки приготувався до того, що істота почне шматувати його, проте не відчув навіть випадкового доторку. До краю напруживши м’язи, хлопчак ривком перетягнув килим до протилежного кута кабіни, потім, заплющивши очі, виставив праву руку вбік, навпомацки знайшов крайню кнопку в лівому нижньому куті панелі та натиснув її.
Істота відступила до задньої стіни, кабіна рушила вгору.
Поки ліфт підіймався, Марк віддихувався та гнав геть колючі думки про Гришину, яка може чекати в дерев’яному будинку. Хлопчак невесело гмикнув: у тому було щось жахливо кумедне. За спиною навісніє смердюче створіння невідомої природи, попереду підстерігає напівжива (напівмертва?) Гришина, а він застряг поміж ними із загорнутим у килим і налиганим до безпам’яті сорокарічним мужиком.
Кабіна зупинилася, двері роз’їхалися.
Гришиної не було.
Озвіріле шипіння за спиною різко обірвалося. Марк лише трохи посунув килимовий згорток, після чого той сам випав із ліфта.
На другому поверсі котеджу все було як зазвичай: ті самі облуплені стіни, продовгувате вікно, скрипуча підлога під ногами. Хлопець переступив килим, узявся за той край, де була голова Сониного батька, й відсунув його від ліфта, щоб ноги не заважали ліфтовим дверям зачинитися.
Ігор глухо застогнав, ступні заворушилися. Марк уже намірився повертатися, проте простягнута до кнопки виклику рука застигла на півдорозі. Він подумав, що килим краще забрати із собою, інакше доведеться пояснювати, куди він зник. А для цього потрібно було видобути із нього Сониного батька. Марк роззирнувся: у вузькому коридорі перед ліфтом не вистачало місця, щоб розгорнути килим, отже, йому доведеться виносити все надвір.
Хлопець подивився на руки — пальці дрібно тремтіли. Потім підступив до дерев’яних поручнів і зазирнув у сходовий проліт. Унизу нікого не було. Тоді схопився за край згортка та поволік його до сходів. Чоловік у килимі безперестану в’яло постогнував. Марк, задкуючи, спустився на перший поверх. Ігореві ступні приглушено бахкали, зсуваючись зі сходинки на сходинку. Хлопчак спітнів і геть знесилів, однак за дві хвилини витягнув згорток на ґанок дерев’яного будинку. Розвернув його паралельно до дверей і штовхнув ногою. Сувій легко розкрутився, Сонин батько злетів із ґанку та за інерцією прокотився по траві. Він спробував зіп’ястися на ноги, та спромігся лиш ненадовго підвести голову, після чого клюнув носом у траву.
Двері за Марковою спиною, рипнувши, відчинилися. Хлопець здригнувся.
— Це я.
Соня підійшла й стала біля нього. Вони разом спостерігали за жалюгідним вовтузінням її батька. Ігор розсудливо покинув спроби звестися на ноги, намагався тільки підняти голову над травою й роззирнутися. Зрештою йому це вдалося. Впираючись худими руками в землю, він ковзнув мутним поглядом по фасаду двоповерхового будинку, побачив Марка та Соню — впізнав дочку, — та майже відразу потому скривився й безсило опустив голову. Від різкого руху світ божевільною каруселлю закрутився перед очима, чоловік огидно векнув і почав блювати.
— Чого ти прийшла? — запитав Марк. — Щось не так?
— Ні. Просто… захотіла подивитися.
Хлопець присів і почав згортати килим.
— Його треба забрати.
— Так. — Соня неуважно кивнула. Потім відірвала погляд від батька, який уткнувся обличчям у калюжу власного блювотиння і важко дихав, та зиркнула на Марка. — Як тобі прийшло таке в голову?
— Я давно про це думав. Щовечора засинав і уявляв, як перетягую сюди Центнера. — Він смикнув плечима. — Але, по-моєму, твій старий більше заслужив.
— А якщо він виживе?
— Не виживе.
ebooksa