На таке заготовленої відповіді у Марка не було, та він уже достатньо опанував себе й не розгубився.
— Ні. Я знайшов певне місце, ем-м… неподалік мого будинку. Я точно знаю, що воно пов’язане із Соломією Соль. Можливо, воно також пов’язане з вашою дружиною чи донькою. — З динаміка не долітало жодного звуку, і хлопчак швидко зиркнув на телефон, злякавшись, що зв’язок перервався через брак коштів на рахунку. Таймер працював, чоловік продовжував уважно слухати, а нетривала пауза скерувала Маркові припущення в несподіване русло. Хлопчак навмання, не замислюючись, кинув: — А також із тим, що відбувалося наприкінці дев’яностих.
Семен Ярмуш, помовчавши, повільно промовив:
— Певне місце… Що за місце?
Марк передбачав таке запитання і механічно перемістив палець до накиданої на аркуші відповіді.
— Пробачте, я телефоную з мобільного, і в мене не так багато грошей на рахунку. Ми могли б зустрітися десь у центрі? Будь-коли, як вам зручно. Я знаю, що ви тривалий час не жили з сім’єю, і, мабуть, зараз думаєте, що вам ця зустріч ні до чого, але мені дуже…
Чоловік недослухав його.
— Так. Я можу. Просто зараз.
Ярмушів голос звучав якось дивно. Марк не очікував, що він так легко погодиться.
— Тоді-і-і… можна зустрітися в центрі.
— Я живу на Грушевського. Я зараз вільний і буду в центрі за чверть години. Плюс-мінус. Щонайбільше за двадцять хвилин.
— Давайте за півгодини… — хлопець не пам’ятав, коли востаннє ходив із батьками до кав’ярні чи ресторану, і зараз морщив лоба, гарячково вигадуючи, куди можна було б піти, — е-е-е, в центрі.
— Кав’ярня «Базікало», — виручив Ярмуш, — та, що в «Прем’єрі». Це торговий центр навпроти собору.
Марк покивав. Потім, збагнувши, що співрозмовник його не бачить, озвучив той кивок.
— Знаю.
До кав’ярні від Квітки-Основ’яненка було рукою подати, не більше ніж п’ять хвилин.
— Добре. Тоді за півгодини.
Хлопчак похопився.
— Чекайте!
— Що?
ebooksa