Жахослов ,

Сьюзен спитала про Марка – вона знала, що між ними давно немає романтичних стосунків, та все ж він був батьком, може, він теж зацікавиться, може, захоче… Конні відповіла, що Марк тут узагалі ні до чого, до біса Марка, Маркові взагалі начхати, живі вони з Рут чи мертві.

– Я впевнена, – сказала Сьюзен, – у цьому разі ми будемо щасливі наглянути за Рут, доки ти не одужаєш.

Деякий час сестри більше нічого не говорили, просто сиділи поряд мовчки. Якоїсь миті Конні заплющила очі, і Сьюзен подумала, що вона заснула і можна вислизнути з палати, не турбуючи її. Вона засовалася на сидінні, навіть потяглася за пальтом, за сумочкою – аж тут Конні знов розплющила очі.

– Тобі треба поспати, – нарешті промовила Сьюзен. – Я тобі тут не потрібна.

І тоді Конні взяла Сьюзен за руку, а Сьюзен була настільки здивована, що навіть не спробувала забрати її. Конні щосили стиснула її кисть, але сил у неї вже майже не лишилося, і Сьюзен легко могла б висмикнути руку, якби захотіла. Сьюзен було приємно від цієї думки, вона заспокоювала її. Конні повернула голову на подушці й окинула її очима. Вона напружено вдивлялася в сестру і не без зусиль супила брови.

– Я справді тебе люблю, – сказала вона. Наче всупереч самій собі, наче Сьюзен коли-небудь стверджувала зворотне.

– Дякую, – відповіла Сьюзен. – Я тебе теж.

Коли Конні померла, Ґреґ сказав, що поїде і забере Рут зі школи, а Сьюзен може зостатися вдома і підготувати гостьову спальню для дівчинки. Сьюзен спитала, чи не слід навести лад і в решті будинку. Ґреґ відповів: нехай робить так, як вважає за краще.

Рут було шість років, і Сьюзен бачила її кожного Різдва, а відтак, підрахувала Сьюзен, це означає, що вона зустрічалася з дівчинкою цілих шість разів. Вона щороку купувала іграшки для Рут, доки Конні не зауважила, що краще надсилати чек, а вже вона сама підбере для доньки те чи те. Відтоді Сьюзен завжди було цікаво дізнатися під час відвідин на другий день Різдва, що саме вона подарувала племінниці цього року. Одного разу це був калькулятор, другого стетоскоп! Сьюзен подумала, що це надзвичайно розумні подарунки, і теж відчула себе розумнішою, адже мала до них причетність.

І все ж Сьюзен так і не змогла чітко пригадати, який вигляд має Рут – настільки, здавалося, вона змінювалася з року в рік. Утім, ці зміни ніколи не були на краще – чомусь вона все одно залишалась негарною. Сьюзен це подобалося. Відсутність краси означала, що вони мають між собою дещо спільне, а відтак можуть потоваришувати. Від думки, що вони можуть стати друзями, у неї занудило коло серця, адже тепер вона мала на що сподіватися. Вона дійсно хотіла зав’язати дружбу з дівчинкою і боялася зіпсувати все від самого початку.

Коли Ґреґ поїхав, вона вимила помешкання згори донизу – двічі. Вона пересунула всі меблі у вітальні, сподіваючись, що Рут сподобається. Вона знала, що побачить дівчинку маленькою, розгубленою і згорьованою, та все ж сподівалася, що, відсунувши стереосистему подалі від телевізора, створить умови для хоч якоїсь втіхи.

Сьюзен сказала Ґреґові, щоб за десять хвилин до їхнього приїзду зателефонував і попередив її. Але він забув, чи просто не зважив на її прохання, і коли вона почула брязкіт ключів у замку, її охопила майже повномасштабна паніка. Вона глянула в дзеркало, пригладила волосся і поквапилася до вхідних дверей. Потім вирішила, що ні, краще нехай її знайдуть на кухні.

– Ось і ми, ось і ми! – гукнув Ґреґ.

Пригладивши волосся, щоб мати охайніший вигляд, Сьюзен вийшла з кухні.

– Привіт, привіт! – мовила Сьюзен.

– Привіт! – сказав Ґреґ.

Він з легкою усмішкою кивнув на маленьку дівчинку поряд, і змахнув руками, наче джазовий музикант перед виступом. Здавалося, зараз він скаже: «До вашої уваги! Зустрічайте – Рут!»

Сьюзен відчула абсурдне бажання потиснути дівчинці руку. Вона нахилилася і обійняла племінницю. Рут ввічливо відповіла.

– Як доїхали? – спитала Сьюзен.

– Усе було гаразд, – відповів Ґреґ.