Жахослов ,

І

Щоразу, як Сьюзен Пітт приходила до цирку, там помирав клоун, і жінка не була впевнена, що це лише збіг обставин. Здебільшого вона вважала, що так. Це здавалося збігом, коли вона була маленькою дівчинкою, та коли наблизилася до межі двадцятиліття й перетнула її, уже не була так упевнена. Тепер же їй виповнилося сорок, і світ навколо здавався більш пласким і сірим і настільки ж реальним, і вона твердо трималася думки, що це все ж таки був збіг. Принаймні більшість часу. Якщо вона припиняла думати про це.

Збіг здавався їй більш вірогідним поясненням. А це тому що: а) способи, у які помирали клоуни, не мали між собою нічого спільного (окрім того, що вони, власне, помирали); б) вона ніяк особисто не взаємодіяла з клоунами, нічого не робила, щоб відвернути їхню увагу чи налякати, а лише сиділа серед юрби, тоді як жоден з клоунів не схильний був вирізнити її з-поміж інших – хіба що останній клоун, та й це під сумнівом; в) три клоуни за більш ніж десятирічний період часу – звучить солідно, та насправді цього мало, щоб виявити якусь закономірність; учений зажадав би, щоб вона вбила принаймні четвертого, перш ніж погодився б визнати зв’язок.

Вона не вбила четвертого клоуна. Вона роками не була в цирку.

Не те щоб ці спогади переслідували її. Вона жила з Ґреґом уже дванадцять років – шість у шлюбі, шість ні – і ніколи не порушувала цього питання. Навіть у вигляді анекдоту. Не тому, що уникала цієї теми, просто цирки і клоуни не входили до переліку речей, які вони мали звичай обговорювати. Він був агентом з продажу нерухомості, вона працювала в банку на півставки. Вона навіть не згадувала про це на їхніх перших побаченнях, коли вони обидва ніяково озиралися навколо, шукаючи, що сказати. І дуже шкода, що не згадувала, адже тоді їхні побачення могли проходити цікавіше, і сама Сьюзен здавалася б цікавішою особою – і водночас насправді не шкода, адже Ґреґ усе одно одружився з нею, то яке це мало значення? Тоді вона просто не збагнула, що смерть клоунів – захоплива тема для бесіди. По суті, Сьюзен ніколи не була талановитою співрозмовницею.

Якщо вже казати відверто, Сьюзен ні в чому не виявляла особливих талантів. Вона складала всі іспити в коледжі, але на відмінно – жодного разу. Вона вміла водити машину, але вважала за краще триматися подалі від автошляхів. Керівництво раділо її присутності на роботі, але ніколи не помічало, коли вона брала вихідний. А Ґреґ щовечора повертався додому, де вона готувала йому цілком пристойну вечерю, а потім вони досить приємно проводили вечір разом, дивлячись телевізор, тримаючись за руки, а тоді лягали спати.

– З мене жодної користі, – іноді жартувала Сьюзен, – справді, я не знаю, чому ти обрав мене!

І часом Ґреґ сміявся.

А іноді вона думала про тих бідолашних мертвих клоунів. Так, звісно, це все був лише збіг. Та іноді її з легким дрожем охоплювало почуття – чого? Провини? Страху? Може, навіть гордості? Тому що, зрештою, вона могла бути відповідальною за це. Бути причетною. У неї був дар. Сумнівний дар – але Сьюзен ніколи не гребувала тим, що мала.

ІІ

Перша смерть була одним з найраніших її спогадів. По суті, він міг бути навіть найпершим. Тому що всі ті дитячі дні народження і святкування Різдва, дідусеві обійми, перші кроки й сон у дитячому ліжечку – вона не могла бути впевненою, що пам’ятає це не із чужих слів. Але ніхто не розповідав їй про клоуна, і спогад про його смерть не зазнав впливу фотографій в альбомі чи часто повторюваних анекдотів, і деякі моменти цього спогаду були настільки ясні, що здавалися Сьюзен майже відчутними на дотик.

Їй було чотири роки, може, п’ять. Батьки повели її та Конні до цирку. З якої нагоди, вона не пам’ятала. Може, узагалі без нагоди. Вона ще була настільки маленька, що батьки могли потурати їй без жодних причин. Вона пам’ятає, як усе тоді здавалося їй дещо надмірним – величезне шатро, до якого вони ввійшли, усі ті люди, що юрмилися навколо. Різкі запахи тварин, цукрової вати, людського тіла. Усе це лякало її, але й збуджувало водночас, і вона пам’ятає, як вирішувала: чи плакати, чи насолоджуватись життям. Вона пам’ятає, що це було її свідомим рішенням. Вона обрала радіти.

Більшість виступів: леви, повітряні гімнасти, слони, що водили хороводи по арені – зливалися в її пам’яті воєдино, і ось тут її спогади справді були розмиті. Може, це просто було видовище, якого вона очікувала від цирку, адже бачила таке по телевізору.

А потім з’явилися клоуни.

Їх було троє. Чи щонайменше троє – сам виступ вона пам’ятає не дуже добре. Там були жарти з падіннями на сідниці, оббризкуванням одне одного водою, трохи жонглювання. Що привернуло увагу С’юзен, так це те, що вони здавалися родиною. Один клоун був старішим за решту, яких вона прийняла за його дітей. Діти були дурніші й галасували більше за свого батька, саме вони постійно падали, обливалися водою й діставали удари дерев’яними дошками. А батько був засмучений їхньою поведінкою, він намагався ставитись до виступу серйозно. Та коли він пробував заспівати пісеньку, інші клоуни зі своїми пустощами одразу ж перекрикували його, намагався жонглювати – усе псували інші, незграбніші. І щоразу, як його добрі намагання розвеселити публіку зазнавали краху, він сприймав це з максимальним терпінням – сумно хитав головою, зітхав, озирався на хлопчиків і дівчаток і знизував плечима. «А що поробиш? – ніби питав він. – Хіба це не саме життя?» Його обличчя, як і в інших, було вкрито білим гримом, але здавалося, ніби він і не здогадувався про це. Так, ніби його розіграли. Принаймні решта клоунів знали, що мають зображати на арені дурнів.

І ось настав момент, коли він жонглював одразу п’ятьма жезлами з виразом несамовитої зосередженості на обличчі. А потім усе просто урвалося – не тому, що його збив з ніг інший клоун або в обличчя влучив торт зі збитими вершками. Він просто завмер, раптом припинив усе. Жезли попадали на підлогу. Він кілька разів глибоко вдихнув. Сьюзен і досі бачить це: як від кладе руку на груди, як повільно й натужно зітхає. Кумедно було спостерігати, як серйозно він усе це сприймає, навіть такі дурні дрібниці, як вдих і видих.

Він повільно підійшов до краю арени. Поправив стільця. Сів. Решта виступу, цілковито беззмістовна, тривала навколо нього, і він стежив за нею, кривлячись від безглуздя того, що відбувається. І це теж було кумедно.

Потім, коли виступ було завершено і решта клоунів із сяйливими посмішками вклонялися публіці, старий клоун не підвівся, щоби приєднатися до них, і це вже не здалося Сьюзен кумедним. Вона подумала, що це трішки грубо з його боку.

Клоуни пішли з арени. Один із них спочатку підійшов до старого клоуна і простягнув йому руку. Той ухопився за неї і ступив кілька непевних кроків – і навіть тепер це могло бути частиною заключного жарту. У вирішальний момент молодий клоун міг прибрати руку, аби його втомлений батько розтягнувся на підлозі. Але цього не сталося.

Трохи згодом Сьюзен захотілося піти – нічого серйозного, мабуть, їй лише треба було в туалет. Мама пішла з нею. Надворі було холодно і темно, і Сьюзен досі чула, як усередині шатра відбувається вистава, і прагнула повернутися якомога швидше – їй не хотілося нічого пропустити. Але її увагу привернула до себе автівка з блискучими вогнями – вона знала, що це швидка допомога, – а на каталці лежав чоловік – вона знала, що це чоловік, адже його рука визирала з-під простирадла. А поряд стояли двоє клоунів, і вже не здавалися дурними, їхні обличчя були такими ж дорослими, як і в батька.