Жахослов ,

І вона майже відчула полегшення тієї ночі, коли прокинулась, почувши, як Рут кричить від жаху.

Вона вбігла до кімнати Рут, увімкнула світло. Рут сиділа на ліжку з широко розплющеними очима, затуляючись подушкою, ніби щитом.

– Вона тут, – промовила дівчинка. – Як вона й казала.

– Хто тут?

– Мама, – прошепотіла Рут, навіть не маючи змоги підвести очі на Сьюзен. Вона була настільки налякана, що ледь змогла промовити це вголос.

Сьюзен сіла на ліжко і розкрила обійми дівчинці, яка просто впала в них.

– Мами тут немає, – сказала Сьюзен. – Мені шкода. Дуже шкода.

– Я її бачила.

– І навіть якби вона була тут, вона б ніколи не скривдила тебе. Ти ж це знаєш. Вона любила тебе.

Рут похитала головою і сховала обличчя на грудях Сьюзен, обійнявши тітку ще міцніше. І це сподобалося Сьюзен. Дуже сподобалося.

– Мама казала, що люди, яких ми вбили, повертаються до нас.

– Що?

– Вони повертаються до нас. Ніколи не полишають нас. Ніколи не дають нам спокою. Вона ховаються в тінях, тому іноді ми думаємо, що вони пішли. Але рано чи пізно вони виходять.

– Це дурниці.

– Чому б мені мама таке казала, якби це не була правда?

Тому що твоя мама була безсердечним стервом, подумала Сьюзен. І це було наче одкровення. Вона ніколи раніше не дозволяла собі думати таке, не настільки відверто, і хоча зараз це було лише в її голові, це була щира і абсолютна правда.

– Серденько, – промовила вона. – Звідки в тебе такі думки, що ти вбила свою матір?

– Я справді вбила її. Сказала, що ненавиджу її. Сказала, що хочу, аби вона померла.

– О, серденько.

– І тепер вона мертва.