– Ні, ні, – сказала мати. – Ходімо.
І вона смикнула Сьюзен за руку, та Сьюзен не рушила з місця, і мама залишила її стояти там.
Клоуни побачили їх, і один із них спробував заспокійливо всміхнутися. Але потім облишив цю спробу і відвів очі. Мама повела Сьюзен назад до шатра, і наприкінці вистави всі артисти вийшли на арену й стали кланятися – окрім клоунів. Жодних клоунів не було, навіть ті, що залишилися живі, не з’явилися.
Усе це здалося Сьюзен дуже цікавим, і дорогою додому в машині вона розпитувала про смерть, про те, що стається, коли люди помирають і чи мама з татом також помруть. Але мама й тато поводилися напрочуд незвично, аж надто турботливо, і це здавалося дивним, адже Сьюзен не плакала і Конні теж. Конні взагалі ніколи не плакала, за жодних обставин.
Тато почав розповідати, що смерть – це те, що спіткає кожного, і нікому не відомо, що вона означає і чому трапляється, а мама твердила: «Замовкни, замовкни». А потім розвернулася до дівчат на задньому сидінні і сказала:
– Мама і тато ніколи не помруть, ми будемо поряд з вами завжди.
І Сьюзен знала, що мама намагається бути доброю, але насправді вона здавалася жорстокою цієї миті і дуже її лякала.
Друга смерть була кумедною. Навіть у своєму найпохмурішому настрої, згадуючи другу смерть, Сьюзен не могла втриматися від усмішки.
Цього разу точно була особлива причина – дванадцятий день народження Конні, отже, Сьюзен мало бути лише дев’ять. Конні казала, що вже занадто доросла для цирку, але їй дозволили взяти із собою чотирьох шкільних друзів як гостей, і вона припинила скаржитися. Сестра не хотіла, аби Сьюзен ішла разом з ними – це був її день народження, а не Сьюзен, і мало не вперше мати відчитала Конні за те, що та була настільки недоброю. Але оскільки то був її день народження, цим усе й обмежилося. Чи, може, мама просто не звернула на це уваги. У той час вона ні на що не звертала уваги. Хай там як, Сьюзен теж пішла до цирку, а разом з ними й тато – шлюб батьків доживав останні дні, і це було, мабуть, останнє, що вони робили разом, як одна родина.
Цього разу шатро було не таке вже велике, принаймні не настільки, як те, що бачила Сьюзен роки тому. Слонів не було. Був один лев чи, може, тигр, і той здавався старим. Була повітряна гімнастка, але трапеція була не надто високо від землі, та й нижче була натягнута
– Це нудно, – сказала одна з подружок Конні, і Конні погодилась, аж занадто голосно – так, що один дорослий, який сидів у ряду перед ними, наказав їм замовкнути, і мама з татом дозволили йому.
Повітряна гімнастка втратила рівновагу і впала зі свого дроту, але якимось чином упала повз рятувальну сітку і приземлилася на одного з клоунів. Той навіть не поглянув нагору, що вже було смішно – узагалі не помітив, що вдарило його! – а ще смішнішим було те, як він розпростерся на землі, придушений вагою тіла гімнастки, розкинувши руки й ноги в різні боки, наче морська зірка. Так, наче він навмисно помер у цій позі задля комічного ефекту. І це було блискавично, і дехто з глядачів справді почали аплодувати, перш ніж збагнули, що трапився нещасний випадок. Задихана і ошелешена, гімнастка підвелася на ноги. Клоун залишився лежати.
На цьому виставу довелося припинити, і другим найяскравішим спогадом того вечора було для Сьюзен те, як розгніваний батько намагався повернути гроші за квитки.
– А як же відоме гасло «Шоу має тривати?»
Жодних грошей йому не повернули, та принаймні він дістав купон на безкоштовні квитки на майбутню виставу і був дуже задоволений цією невеличкою перемогою. Годі говорити, що родина ніколи ними й не скористалася, а за два місяці процедуру розлучення було завершено.
Треба сказати, що жодна із цих клоунських смертей не здавалася особливо страшною. Можна навіть стверджувати, що обидві вони мали певну практичну користь. Перша надала Сьюзен слушний урок у найкращому для цього віці, коли вона ще не відчувала в цьому загрози. Друга неабияк розвеселила її, урятувавши вечір від цілковитого розчарування.
Третя смерть була цілковито інакшою, і тепер, озираючись назад, вона розуміє, що її можна було легко уникнути.
– Хочеш піти зі мною в цирк? – спитала Конні. Сьюзен була здивована. Конні було вже сімнадцять, і вона намагалася якомога рідше з’являтися десь у компанії молодшої сестри. У найкращому випадку саме існування Сьюзен здавалося їй дратівливо безглуздим, наче вона спеціально народилася на світ, щоб змушувати її ніяковіти перед подругами. Те, що Конні взагалі заговорила до неї, уже була неабияка честь.
– До того, що в громадському парку?
– А хіба є якийсь інший? Ну, ти хочеш піти чи ні?
ebooksa