Жахослов ,

– Це має бути тут, – нарешті сказав Ґреґ.

Він з’їхав з дороги. Вони стали вдивлятися в поле – темне, промокле і зовсім порожнє.

– Тут нічого немає, – сказав Ґреґ. – Вибач, принцесо. Може, вони відмінили виставу через дощ.

Але жодного сліду цирку взагалі не було, жодної ознаки, що він узагалі тут колись стояв.

Рут сказала, що треба піти пошукати.

– Тут нічого немає, – повторив Ґреґ. – Сьюзен, ти точно записала адресу правильно? Ні, ти впевнена?

Рут наполягла, що треба піти й пошукати. Може, цирк за пагорбом. Може, зовнішні вогні не горять. Може, він ховається в темряві, навмисно, щоб несподівано з’явитися перед ними і змусити їх підстрибнути від подиву, і це все – частина розваги. Вона відвідала так багато цирків зі своєю матір’ю – сотні цирків, і часом вони так само ховалися, і це було частиною веселощів.

Родина вийшла з машини. Їх одразу ж накрило дощем. Рут, здавалося, не зважала на це – вона цілеспрямовано рушила через поле. Сьюзен і Ґреґ подалися за нею.

Брудна вода плескала на ноги Сьюзен, дощова вода потрапляла в її черевики.

«Ще п’ять хвилин, – казала вона собі. – Ще одна хвилина».

– Ні, біс із ним, – промовила вона вголос. – Стійте. Стійте. Досить.

Ґреґ і Рут озирнулися на неї. На обличчі Ґреґа нарешті проступили ознаки полегшення.

– Його тут немає. Він поїхав. Ми повертаємось додому.

Рут прохала:

– Ще зовсім трошки.

– Ми їдемо додому. Зараз. – Сьюзен розвернулася й рушила до машини. Вона не озиралася. Лише сподівалася, що інші поквапляться за нею. Вони так і зробили.

Вони дісталися до машини й сіли, промоклі й тремтячі. Рут здавалася не просто розчарованою – вона була зламана. Сьюзен гадала, чи тепер вона заплаче. Якусь мить жінка безжально сподівалася на це.

– Мені шкода, серденько, – сказала вона. – Ми зробили все, що могли. Ти ж бачиш. Але не зважай. Ми влаштуємо тобі іншу розвагу, серденько. Безліч розваг. Якщо хочеш, можемо цілий тиждень святкувати твій день народження. Але більше ніяких цирків, гаразд? Із цирками покінчено.

Рут мовчала. Ґреґ вів машину, і Сьюзен, зсутулившись на задньому сидінні, не бачила обличчя жодного з них. Здавалося, ніби вона укладає угоду з темрявою. Вона сказала Рут, що любить її, потім ще раз. Сказала, що подбає, аби це був її найкращий день народження.

Дороги, якими раніше можна було проїхати, були геть затоплені. Ґреґ уважав, що це вже не смішно.