Жахослов ,

Найближча етимологія: потойбічний, потойбіч, «по той бік» – рос., біл., болг., діал. макед. бок, д. – рус. бокъ, п., ч., слц., верх. – луж., ниж. – луж. bok, серб. – хорв. bôk, словен. bόk, ст. – слов. бокъ – остаточно не з’ясоване; можливо, споріднене з д.-ісл. bak, д. – англ. baek, англ. back «спина», менш переконливе зіставлення з лат. baculum «палиця», гр. βάχτρον «жезл», д.-ірл. bacc «гак» (через значення «ребро»).

Синоніми: потойбічний світ; загробне життя; астрал; ПРОТИЛЕЖНІСТЬ.

Приклад: «Іноді ми потрапляємо в потойбічність, адже перш ніж померти, треба навчитися жити…»

Потойбічність

Майкл Маршалл Сміт

Коли вирушаєш у довгу самотню мандрівку на мотоциклі, завжди ризикуєш через необережність (а іноді навіть попри всю обережність) потрапити в складну ситуацію. Розвідувати нові місця легше в супроводі родини чи принаймні парою. Самотній мандрівник зустрічає менш гостинний прийом. Самотній мандрівник чоловічої статі сприймається як джерело потенційного клопоту, порушення усталеного балансу сил, навіть якщо цей чоловік – щойно розлучений власник книгарні, який вирушив у подорож країною лише тому, що йому нестерпно було й далі скніти в тиші тих самих чотирьох стін.

Аби все прояснити: чоловік, про якого йде мова, це я сам. І можу запевнити, що зовсім не видаюся типовим порушником спокою. Мій мотоцикл не чорний і навіть не червоний, він цілком мирного зеленого відтінку, майже кремового, і я на ньому не схожий ні на гота, ні на рокера – звичайна посередня людина сорока дев’яти з половиною року, втомлена, знудьгована і з явними ознаками депресії. Принаймні так стверджувала мій психотерапевт, доки я не звільнив її – чи, радше, припинив записуватись на подальші сеанси, що більш відповідає моєму способу вирішення проблем.

Я поїхав не через прагнення «знайти себе», тим більше, не очікував, що ця знахідка виявиться приємною – все одно було вже пізно щось змінювати. Я лише хотів зробити перерву в житті, яке повільно доводило мене до божевілля своїми прикростями, недоліками, втратами і бездіяльністю. У житті, у якому події впливали на мене, замість того, аби було навпаки. Я хотів чогось іншого. Хотів сам впливати на щось – або на когось.

Хотів забратися до дідька з тієї діри.

Утім, зрештою мені таки довелося знайти себе. Чи було це на краще, важко сказати. Можливо, що коли я пишу все це, то наближаюся до відповіді. Хоч я дійшов висновку, що не існує ні кінця, ні відповіді, вартої хоча б зусилля, і що іноді найвизначніші зміни відбуваються без жодного галасу, а справжні розв’язки трапляються лише у вигаданих історіях.

Ця історія не така.

Мене звати Роберт. Свій байк я кличу Персі – літературний жарт, який або розуміють, або ні (моя дружина, розумна й начитана, не розуміє). У будь-якому разі, це неважливо. Насправді я нічого не тямлю в обслуговуванні мотоциклів. Я купив собі байк кілька років тому, керуючись імпульсом, якого й сам не зрозумів, а Ейрін розцінила як відверту тупість. Гадаю, я хотів довести світові, що я не з тих хлопців, які не вміють ганяти на мотоциклі – мета, що містить надто багато заперечень, аби мати суттєвий ефект – не кажучи вже про те, що світові було начхати. Мабуть, я лише хотів довести цю непросту річ самому собі.

Я придбав мотоцикл новим, обравши модель із помірною кінською силою, і сумлінно відвідував курси, навчаючись водити його – я усвідомлював, що це зовсім не круто, але не бажав нав’язати себе американським узгір’ям, не маючи базової підготовки. З першого ж разу я склав іспит. Так зазвичай і буває. Теж мені, велике діло. Одне з найтяжчих у житті проклять – бути в усьому відмінником.

На мій подив, хоч я ніколи не цікавився машинами настільки, щоб досліджувати їхній внутрішній механізм, мені сподобалось їздити на мотоциклі. Я полюбляв час від часу вирушати на два дні сам-один у гори. Під час однієї такої поїздки Ейрін і переспала зі своїм босом. Це, звісно ж, банальна річ, але прикро було, що я певним чином розумів її. Девід – гідний хлопець, розумний і цікавий, і йому явно краще вдавалося зберігати молодість, як тілом, так і духом. Та від того, що я розумів її вибір, ставало тільки гірше. Людина не повинна жити з тим, хто лише виявився найкращим кандидатом з усіх доступних на даний момент, адже так? Ми маємо кохати наших обранців усією душею, contra mundum,[172] усупереч усім перешкодам, до останнього дня і довше, у найчорніші дні і найтемніші ночі. І коли тебе отак кидають, ти не можеш позбутися відчуття, що тебе оцінили й визнали негідним себе. Нещодавно наша донька поїхала навчатися в коледж, тож Ейрін – яка, ухваливши рішення, зазвичай діє швидко – одразу перейшла до наступного пункту і переїхала до Девіда.

А я відчув…

Не знаю, що саме я відчув. Мені було дуже сумно. Було боляче. Я не міг змиритися з тим, що решта мого життя вже не мине так, як я очікував. Після кількох чарок я зміг пробудити в собі гнів. І сльози. Але я завжди був схильний міркувати прагматично, а коли дивишся в очі дружині і бачиш, що вона, хоч і досі кохає, та вже не хоче тебе, немає сенсу поводитись, як недоумок, ускладнюючи всім життя.

Я допоміг їй перевезти речі до будинку Девіда і залишився на вечерю. Вона приготувала одну з моїх улюблених страв, що було мило з її боку – чи принаймні здавалося таким з огляду на те дивакувате нове становище, у якому я опинився. Страва була трохи солоніша, ніж зазвичай. Може, так любить Девід. Може, у її житті тепер узагалі більше солі, ніж було раніше.

Вона взяла собі наші заощадження замість половини нашого – значно меншого – будинку, тож нам не довелося наспіх продавати його (що було б особливо клопіткою справою, зважаючи на падіння ринку нерухомості, до того ж кілька кімнат і більшу частину гаража я обладнав під підсобні приміщення для магазину). Усе відбулося швидко і цілком цивілізовано.

А потім я опинився ніби в потойбіччі.

По той бік життя, яке я колись мав.