Жахослов ,

– Вони там, де й завжди.

– Тобто?

Вона підійшла й зупинилася біля мене.

– Ти знаєш. Навколо.

– І що це має означати? У барі теж нікого не було.

Вона розсміялася.

– Ні, були.

– Не було.

– Були так само. Ти просто не бачив їх. Не помітив. Але ти бачив жінку за барною стійкою, чи не так? Тому що хотів випити. І вона відповідала твоїм бажанням. Мала призначення. Решта – ні. Те, що ти бачиш навколо, – твій теперішній світ.

«Це сон, – подумав я. – Або я ніколи не вирушав у цю мандрівку, або й досі сплю в мотелі».

Але навіть коли в мене з’явилася ця думка, я вже знав, що помиляюся. Я можу передбачати, що станеться далі, але ніколи не вдамся до такого дешевого трюку, як сон. До того ж я просто знав, що це не так. Ви бачите сни. Я теж бачу. Але також я можу відрізнити, коли щось іде не так.

– Зі мною щось негаразд?

– У якому сенсі?

– Тоді чому ж я не бачив цих уявних людей раніше?

– Тому що ти помер.

Я витріщився на неї. Вона розсміялася.

– Не насправді. Це, радше, образне висловлювання. Послухай, чуваче, я не знаю. Але я бачила, як ти ввійшов. І схоже було, що ти взагалі не тут. Ти говорив з барменкою, тому що хотів пива. У решті випадків… Для тебе наче нікого не існує. Усе, що ти бачиш, – у твоїй голові. Ти бачив цих людей, але насправді не бачив їх. Ось чому з проханням підвезти мене я звернулася саме до тебе, а не до будь-кого іншого. Ти бачив мене теж.

– Не розумію. Чому?

– Ми всі хочемо бути там, де ми потрібні.

– Мені ти не потрібна.