Дума про Хведьків Рубіж

— Хтів Дарку вгледіти. А тобі що, грижа з того?

— Забирайся хутко звідсіль, тебе тут не чека ніхто.

— Дай ходу.

— Не дам.

— Най тя шляґ трафить!

Вмазав щосили тому братові в лоба, аж хруснуло. Пробирався через юрбу, що намагалася спинити. Забіг до хижі. Упав на коліна перед лавою, де лежала Дарка.

— Любо! Жива ти є чи ні?

— Ой жива, легіню мій, та же болить, болить у грудях.

— Любонько моя…

Доторкнувся губами до холодного, як сама кістлява смерть, чола.

— Прости, Дарко, не вгледів, не спас…

— Не винен! Не винен ти є, легіню мій.

Підійшов панотець. Каже, треба вмертвити.

* * *

Смертник бився в страшних судорогах на шибениці під ваготою православного хреста.

— Д-д-да, — риторично процідив Влад. — Жизнь — сія

штука скороминуща…

— Де те мале? — Захарчук.

— А там же.

— Переродилось?

— Переродилось, — Влада страта вояка навернула на якісь туманні роздуми.