Дума про Хведьків Рубіж

— Ти хто? — спитав.

Ксеня насторожилась. Від сильного удару об дно Десни і воду вона повністю осліпла і не могла бачити, хто то до неї говорить. Хлопець поштовхав її дрючком по плечу.

— Ти хто?

Ксеня підняла праву руку і зобразила «ТримаЧ» — подібне старовірському хресту.

Хлопець застиг непорушно.

— Де … Як же погано! — застогнала Ксеня. Тоді опанувала себе. — Де я?

— Коло Десни.

— Якої Десни?

— Річки Десни.

Дівчина розтиснула пальці на руці, перекотилась на спину. Розкинула руки і важко дихала. Парубок зітхнув, відійшов.

— Та ти… Ти — нечиста сила! — трохи завагався. — Я тебе уб’ю!

Розмахнувся дрючком у бік Ксені. Її очі запалали, вона знялась у повітря і, вихопивши меч із-за спини, рубонула хлопця по руці. Той закричав і впав на землю. Решта молоді теж не без вереску повтікала.

— Де ти? Де ти, питаю?

— А-а! — стогнав хлопець. Йому, певне, перебило мечем кістку.

— Мовчи! — Ксеня схопилась однією рукою за голову, а іншу направила долонею на хлопця. Той замовк. — Без тебе нудить…Ти — людина?

— Т-так.

— Лежи й не рипайся, а то вб’ю.

Ксеня підповзла до хлопця, намацала рану, з якої цебеніла кров, підставила долоні і, коли набрались повні, напилась важкими ковтками.

— О-о-о-о-ой! — сіла на землі, тримаючись рукою за чоло. Тоді поклала руку на ту рану і гукнула:

— ЖивоТ ВірА!