Дума про Хведьків Рубіж

Хведько та Шевчик сиділи коло річки подалі від греблі вже надвечір, десь за день до славетної битви. То там, то тут щось будували, тягали колоди — треба було загатити Куколку якнайшвидше. Ці ж два парубки, як звичайно, не робили нічого. Про таких по селах кажуть «лейба».

Шевчик знічев’я затягнув:

Ой зозуля                в зеленому гаю, Закувала                  при тополі скраю, Закувала                  птиця-зозулиця, Розбрелись                  по селах вечорниці.

— Знову свої жахи будеш?..

— Ні, це цікава пісня.

Хведько крутнув головою, наче відігнав якого надвечірнього комара.

Розбрелись                по селах вечорниці Закувала                  птиця-зозулиця. Закувала              та й збудила пізно. Віє вітер                   ген по степу грізно. Ой хто в гаю,                   хто в гаю, озвися, Ти жива чи                ти мені лиш снишся? Ти жива чи                     маришся між ночі? Чий то бродить                      стан нагий дівочий? Ой зозуле,                перестань кувати, Перестань                  пісень своїх співати, Перестань                    кричати поміж зорі, Не впокоїш                   ти мене у горі. Не впокоїш                   ти мене у горі. Перестань                кричати поміж зорі, Перестань                     казитися до рана, Бо з могили                         встала он кохана.

— Тьху!

— Замовчи!

Бо з  могили                      встала он кохана, Підійшов я,                      цілував їй руки, Підійшов я,                      цілував їй руки, Після теї                      довгої розлуки. Стрепенеться                       серце опівночі, К побачить                       тії ясні очі, Як побачить                       волошково-сині, Як його                       нестимуть в домовині.

— Та пішов ти!.. — Хведько вліпив Шевчику межи очі. Не боляче, так тільки, щоб усмирити. — Заткни пельку, нечестивцю, отаких пісень проти ночі співати!

— Сам пішов!

Шевчик схопив дрин і за Хведьком. Той пробіг до самої води, зачерпнув жменю багнистого мулу і давай обкидати Шевчика.

— А ось тобі, бусурмане, гарматний вогонь! Бух! Бух!

— От падло! Вловлю — добухкаєшся у мене!

— А ти влови зразу!

— Аж і вловлю! На!

Дрин полетів на Хведька, той ухилився, почувся тріск лози та голосний сплеск у річці.

— Тихо! Тихо! — Шевчик застиг.

— Що?! Москалі чи наші, мо’, лаються?

— Та ні! Тихо! Вилазь.

— Що таке?

Хведько виліз із-за кущів.