— Точно, вони! — Шевчик говорить наче сам до себе.
— Хто вони?
— Ет, темнота… Русалки!
Хведько нахилив голову наче роздратовано.
— Які вражу душу русалки? Ти знов за своє?!
— Хоч, доведу? Б’ємось об заклад?
— Обдурити хочеш? — лукаво примружився Хведько.
— Нітрохи. Ось тобі хрест.
— Ну добре. Тільки я на золото чи трофеї не граю. То гріх. От давай так: хто програє, той запряжеться у підводу з харчами чи чим там і потягне аж у Соснівку для панібратства.
— Годиться! Пішли.
Побратими полізли хащами край берега тихенько до того місця, де чувся веселий сміх та плюскіт. Спочатку Хведько думав, що то йому здалося, аж ні — ось чим ближче, тим виразніше чути той гомін.
Сонце вже ген сховалось за обрій.
— Та, — Хведько нахмурився, — певно, дівчата соснівські.
— Дівчата? — Шевчик недовірливо. — В таку пору, під носом у москалів?
— Ет, — Хведько вперто не хоче вірити в здогадку товариша.
Підійшли ближче, майже накарачках.
— Чорт! Кропива, зараза!
— Та т-с-с-с-с! — погрозив пальцем Шевчик.
Ось уже водне плесо видно, як на долоні. У воді відображення перших надвечірніх зірок, а ще там хлюпочуться нагі дівочі постаті з довгим зеленим волоссям, схожим на траву чи жмутки вербового віття.
Дівчата весело сміються, голосно розмовляють:
ebooksa