Галя колихала грудну донечку коло печі, а Максим вирізав татарським ножем нову ніжку для прядки. Максимове козацтво над чимось голосно гиготало в сінях і під хатою.
— А, шайтан, хлопці! Не ржіть хоч ви! — буркнув Максим за двері. — Може, я сходжу, серденько, а то ж не заснемо сьогодні.
— Не треба, любий, ну його. Може ж, утихомириться.
Дід таки втихомирився, хоч і не скоро. Може, від доброго слова, а може, від доброго стусана, в усякому разі всі повлягались і надворі настала тиша.
Не спав, як завжди, лише Максим. Він то лежав за звичкою на лаві, закинувши руки за голову, то виходив курити на вулицю. Та ще коло півночі, як на лиху годину, розболілася Галина нога і притихла лише коли Максим зробив примочки. От і зараз Галя на мить пробудилась до дитини й почула під вікном басовиту говірку Степана. Вони з Максимом про щось розмовляли надворі. Власне, це не була якась серйозна розмова, просто теревені про те і про се. Обом не спалося. Галя востаннє зиркнула в вікно й роздратовано пробурчала:
— Чого їм ото не спиться?
За вікном було місячно-місячно. Місячним світлом залило околицю вниз по шляху, було навіть видно тин останньої хати їхньої вулиці і рясну зав’язь на яблунях по людських садочках.
«Гарно як!» — подумала Галя і згадала місячну ніч їхнього першого з Максимом знайомства.
Раптом надворі десь далеко-далеко почувся якийсь гамір, загавкав пес, потім заскавчав і замовк. Почулися якісь вигуки.
— Чуєш? — Степан Максиму.
— Угу, — той наче занепокоївся, — ану візьми хлопців та сходи подивись, — задумався, а тоді: — Шось тут мені не подобається…
— Сходжу, — двигнув плечима Степан.
Гурт подався навпрошки через садочки і малу мулисту річечку вниз і вниз. Максим залишився на призьбі. Він передчував щось недобре, але не міг навіть здогадуватись про розміри того недоброго. Він не міг здогадуватись про ту різанину, що відбулася щойно на цвинтарі. Він не міг здогадуватись проте, що відбувається зараз на селі. Він не мав ні найменшого уявлення про те, що у цю хвилину козаки Вишневського увірвались у світлицю сотника і побачили свого хазяїна, що лежав коло столу з розбитою головою, а його дочку, панну Катерину, в кутку світлиці під образами. Дівчина лежала в калюжі крові майже зовсім нага, в одній розірваній сорочині. Вона була мертва.
ebooksa