— Що, вибачте?
Викашлявся, знову перевів подих.
— Двадцять чоловік, — помовчав. — Будь-кого, будь хто, лише щоб в міру здорові дорослі люди.
— Кого саме з вами послати? Козаків?
— Кого не шкода… — незнайомець знову дивно посміхнувся.
Вишневський мовчав. Він не зовсім розумів, що має на увазі його несподіваний гість. Хто він взагалі такий, цей козак? Що він замислив? Двадцять чоловік проти полків? Купка «в міру здорових дорослих людей» проти війська? Це ж смішно! Може, він чаклун? Може, примножить ті два десятки й перетворить на військо?
— Військо у мене своє… — безпристрасно промовив козак. — Я не збираюсь показувати вам біблейські фокуси. Все, що від вас потрібно — двадцять живих людей. Хай підуть зі мною і ми … я зможу вас захистити.
— Я не можу вам так просто довіритись у такій скруті. Ви розказуєте якісь казочки.
— Можете навіть не сумніватися, що мої казочки достовірніші за будь-яку вашу правду. Я сказав — двадцять живих людей.
— Але ж поясніть…
— Хрести з Бабиного цвинтаря…
— Як?!! — Вишневський відчув, як на голові у нього піднялась чуприна. Він знав щось про ті хрести й про те давнє кладовище, але знав лише самі брехливі перекази — нічого суттєвого.
— Люди піднімуть плити.
— Як?!!
— Не ваш клопіт…
Може, страх за своє життя, яке було під загрозою, може, за свою сім’ю чи статки, а може, просто страх по відношенню до цього дивного чоловіка змусив сотника погодитись. Хтозна. Можна сказати лише, що сотник велів старшому зі своїх хлопців надати у розпорядження незнайомцеві двадцять чоловік. Після цього Вишневський все ж запросив-таки козака до столу випити по чарчині за успіх справи. Випили…
Сотникова дочка, молода, вродлива дівчина на ймення Катерина подала на стіл якусь закуску. Вишневський помітив лукаву усмішку незнайомця при погляді на Катерину і з гордістю прорік:
— Дочка моя, Катерина.
— Ой хороша дочка в тебе, сотнику. Карії очі, чорнії брови…
ІХ
ebooksa