— Татусю! Любий, дорогий, спиніть їх, зненавидьте мене, зненавидьте мене, але спиніть їх! Не беріть на душу гріха!
— Геть!
Вишневський, охоплений люттю, сильним ударом відштовхнув дочку геть від себе.
— А-а-а-а!!! — верещить Катерина в розпачі.
— Підніміть його!
Хведька піднімають. Побили добряче, але хлопець іще при свідомості. Спльовує кривавий згусток комусь під ноги. Його держать.
— Та пусти ж! — виривається.
— Мовчати! Чий будеш, паскудо?!
— Ти диви, — злісно шкіриться Хведько. — Воно ще й балакати вміє!
— Ах ти ж гнида!..
Один із молодиків зацідив нахабі по ногах. Той гепнувся набік.
— Встать! Чий будеш, я тебе питаю?! Отвічай!
— У Безрідного служу… «принеси-подай…» — цідить крізь стиснуті губи Хведько.
Вишневський нахмурив чоло.
— У Безрідного, кажеш?.. Ну да ладно, буде з тебе… По конях!
— А з цим же що, брати теж? — питається один, зиркнувши на Хведька.
— Ну а як же!
— Та-а-а-а-ту! — чується десь перед ними Катеринин стогін.
Максим саме стояв зі Степаном та ще деякими хлопцями під тином свого двору, щось розбалакував, коли вгледів чудну процесію.
Декілька вершників неслись рисцем по шляху і один із них тіг на мотузці за собою чи то звіра, чи то людину, що затиналась і заледве не повзла рачки.
ebooksa