Подався собі і аж коло коней спинився.
— Як там Галина? Хворіє, чув.
— Хворіє…
— Ну то нехай видужує швидше. Всього вам найкращого!
— Та й вам не бідувати.
Бранця відв’язали, і гурт поскакав геть. Максим підійшов до Хведька. Довго стояв мовчки.
— Ет… Вмазати б тобі! Та вже, бачу, без мене постарались.
— Ага. Десяток на одного… От аби сам на сам, я б їм!..
— Мовчи мені ото! Він би їм! Скажи спасибі, шо не вгробили! Лицар, твою матінку!
— Отамане!..
— Мовчи, сказав! Подумай краще, шо діятимеш і куди подасися. Доведеться мені з тобою розпрощатися.
— Ну й піду… — Хведько надув губи. — На війну піду. Нині Виговський з москалем війну учинив. Конотоп онде в облозі…
— Ти звідки відаєш?
— Усі балакають…
— І я! І я з ним, отамане! — Шевчик підслухав ту розмову, та як стояв із оголеною шаблею, так і прискочив. — І я!
— Чого хоч ти?!
— Куди він, туди й я! А куди мені?
— Ми з дитинства друзі, — пояснив Хведько. — Як брати.
Максим крутнув незадоволено головою.
— Вояки теж мені… Я от шо вам, хлопці, скажу, завважте на мою пораду: йдіть ото краще кудись на хутори, надбайте хазяйство, візьміть роботящих дівок у дружини, наплодіть купу дітей та й живіть собі, біди не знаючи. Нічого доброго ні під Конотопом, ні деінде ви не знайдете, це я вам говорю, а я, повірте, вже шукав на своєму віку.
ebooksa