Дума про Хведьків Рубіж

Поцілував дівчину в лоб.

— Я любив тебе, моя княгине…

Вилетів із могили й накрив її плитою.

Тоді ривком прокусив собі зап’ястя. Мертва вода бурим потоком хлюпнула з вени.

Топеш підійшов до хреста і написав на ньому тією рідиною:

«Ксеня Топеш»,

підійшов до сусіднього і написав на ньому:

«Святослав Топеш».

ХVІІІ

Почався жорстокий передсвітанковий бій. Серед командного складу Пожарського не було єдності. Команди суперечили одна одній. Воїн не знали, кого слухати.

Шевчик летів, як навіжений, берегом Куколки до місця бою на греблі. Він вирвав з рук мертвого москаля шаблю, зняв пістоль (бо свої погубив до біса ще під час відступу до села) і, сповнений рішучості та бойового духу, втративши останні крихти зрадницького страху, ляпотів по багнюці, мулові та хащах туди, де зараз саме гаряче. Туди, де слава. Біг козак зовсім босий, закотивши шаровари, бо погубив і чоботи в болоті.

— Ну, задам! Ну, задам зараз виродкам! Прийшли тут, розумієш, учинили розгром, наче вони тут хазяї! Нічого, царю, ти ще побачиш, ти ще козацької каші не їв і козацького норову не відав. Не було ще такої скотини, щоб безкарно українську землю топтала і народ на ній гнобила. А на, нюхни пороху!

Бух!

Козак вистрілив з-за кущів по москалю якраз коло греблі. Той як сидів, з коня й покотився.

— Ага! Крутиш носом, сволота! Не подобається! А на закуси!

Шевчик кинувся в бій. В саму гущавину сутички між ляскіт шабель і вибухи. Він хвацько почав сікти на всі боки, наче заведений, і все пригощав москалів своїми приперченими слівцями:

— А що? Таки не подобається? А якого ж ти чорта поліз сюди? Москальська морда! Вкраїнського сала з горілкою захотів? Їж, на, тепер, гнида! А ти, хлопче, чого тікаєш? Куди? Хлібом-сіллю ж стрічаю! Ось тобі хліб — на! А ось тобі сіль — на! Куди, падлюки чортові? Куди? Назад! Гей назад, скотина! Хв-в-ввіть! Держіть їх там, браття, зараз прибуду! На! Куди лізеш, бий тебе лиха година! На! О, диви, побила! Ану розступись, московська наволоч — порубаю!

Цієї хвилі десь іздалеку почулось голосне:

— Шевчик!

Козак обернувся. Зі сходу в повітрі повільно віддалялась постать — то була Марічка.