— Ксеню, не вмирай!
Тіло Ксені, як і будь-яке людське, нікуди після її смерті не поділось. Степан відніс його поближче до церкви і подався на вигуки Максима.
Та ось худа згорблена постать спустилась на землю коло того тіла, кинулась до нього, у відчаї обняла труп, притулилась своїм чолом до чола мертвої дівчини.
— Дорога моя Ксеню, я все це робив тільки для тебе однієї, — шепотіла тремтячим голосом постать. — Для тебе одної. Ти моя княгине, люба моя Ксеню…
Топеш стиснув маленьку ручку мертвої.
— Ось бачиш, нічого тепер нема, і вже немає сенсу, і що найстрашніше — я не сказав, що люблю тебе, Ксеню. Я так і не сказав, що тебе люблю…
Топеш підняв тіло на руки. Злетів у небо.
— Пам’ятаєш… Пам’ятаєш, як я тебе врятував?.. Я тоді знав, що робити, а тепер не знаю, моя княгине. Я тепер уже нічого не знаю, моє ти серце…
Скоро мав настати ранок, і високо в хмари, де летів Топеш, уже навіть долинали поодинокі скрики ранніх півнів на хуторах.
— Я тебе сам поховаю, Ксеню. Не хочу, щоб огидні лапи цих істот навіть торкалися до твого тіла. Не хочу, щоб вони дивилися на тебе, моя княгине…
Топеш знизився.
То був цвинтар — у передранішньому тумані показались дивної форми хрести.
— Так воно й пройшло, те життя, Ксеню. Далі смерть. Уже справжня.
Топеш обережно поклав тіло на траву між могил.
Могила-склеп була порожня. Цілий ряд пустих могил з відсунутими плитами. Топеш підтягнув одну з них ближче. Підняв тіло Ксені. Спустився з ним у могилу.
— Тепер ти маєш душу, люба. І я сподіваюся, що там тобі добре. Добре твоїй душі…
Топеш поклав тіло на суцільний кам’яний виступ. Склав руки Ксені на грудях. Поправив густе волосся.
— Яка ж ти в мене красуня…
Послинив край своєї сорочки, витер кров із Ксениного обличчя.
— А я, Ксеню, піду з сього світу навіки. Мені більше нічого від нього не треба, хіба лише мсти.
ebooksa