— Та отамане… — Степан одвернувся, ховаючи очі. — Жалко ж як, отамане…
Витер очі рукою.
— Ну як знаєш, — пробурмотів Максим.
Степан підійшов до дитинки, обминаючи ще палаючі вогники.
— Іди сюди, доню.
— Підійдіть, дядечку, ви, бо боюсь. Мами нема, тата нема…
Максим запалив люльку. Присів край ставка. Задумався про щось.
— Нема мами, нема тата. Підходьте, дядечку…
Щось не те…
— Степане! — упівголоса гукає Максим. — Степане! Бий тебе вража сила!
Той обернувся.
— Стій!
— Чого? — кивнув.
Максим устав, підходить ближче, тягне руку до шаблі.
— Назад! Назад, Степане! Потроху…
— Чого ти?
— То потерчатко, Степане!
Той широко розплющив очі, став відходити. Глядь на дитину — а цур тобі, пек!
Дитина спокійно схилилась до ставка. Переливає воду з долоньки в долоньку.
— Нема мами…Нема тата… Коник пити хоче!
ebooksa