Дума про Хведьків Рубіж

— Дивись на мене, характернику! Я вічно молодий…

В руках у нього теліпався довгий плетений зашморг…

VІІІ

Максим з’явився наступного дня стомлений і роздратований. Щось не виходило, щось не ладилось, щось ішло не так.

— Давай я поставлю не стіл, — Галя силилася встати з полу.

— Ні, ні, ти лежи ластівонько, лежи. Та й менше за все мені зараз хочеться їсти.

— Щось сталося?

— Нічого особливого й нема, тільки… Тривога по Україні, серденько… Розумієш, гетьман новий … Коротше, бувати війні, мабуть.

— З ким війні, любий?

— А біс їх розбере, з ким вони воюють, сучі діти. Шаблюками не намахались. Воюють, аби з ким воювати. Із тіньми своїми воюють. Та пішли вони!..

Максим був розлючений дужче, ніж здавалось. Просто він не показував це при дружині. Він боявся потривожити її, боявся скривдити ненароком, боявся просто порушити її спокій. Це було для нього дуже важливо. Можливо, нелегко зрозуміти, але це справді так. Просто за багато років справжнім, чистим і щирим почуттям в його душі була любов до Галини.

— Там, Максиме, вчора ніччю приходив якийсь, тобі послання передав. Он на столі.

— Ага. А від кого?

— Я питала, каже, ти зрозумієш.

— Ну добре, подивимось.

— Максиме…

— Шо, серденько?

— Я… — Галі було ніяково, але вона вирішила признатись, — я цеє… ну… дивилась…не ображайся, будь ласка.

— Та дивись на здоров’я, Господь з тобою! Думаю, нічого надтаємного мені не пришлють. А чуєш, так може, візьми прочитай разом і мені? А то в мене зір вкрай спаскудився, ше й пилюки в очі намело, поки їхав.

— Так там, Максиме, цей… нема нічого там…