— Так і було. От усе як було, так і розказую — ніколи не брешу, — запевнив козак-оповідач. — Лиш тільки надвечір коло хліва того злополучного у кущах відірвані людські руки і знайшли…
Галі й так зле, а тут іще ті хлопці зі своїми побрехеньками.
— А ви, хлопці, може б голосніше балакали, так я засну швидше.
Надворі затихло, тоді один наче боязко:
— Вибачте, хазяйко, спимо…
Ті козаки завжди кликали Максима отаманом, а Галю хазяйкою чи пані Галиною. Дівчина власне не дуже розбиралась у козацьких чинах, але така шанобливість, погодьтесь, завжди приємна. Мало того, ті хлопці завше звертались на «ви», миттєво виконували будь-яке завдання і за розмовою навіть поштиво хилили голови і опускали долу очі. Галі навіть здавалось, що козаки їх із Максимом трохи бояться. Але були, звичайно, і дрібні вибрики. От і зараз, тільки Галя стала трохи засинати, як чує за вікном обережний шепіт:
— Та кажу я тобі, Шевчик, не вірю я у все це. Казки та й годі.
— Та які казки! Мені така людина розказувала, що їй не повірити — гріх!
— А та людина що, сама бачила?
— Ну певне ж, бачила, а як і не бачила, то чула від такої людини, що точно бачила.
— Те!..
Галя тільки докірливо похитала головою і накрилась подушкою.
V
Заходились у гаях соловейки, а молодиці не спиться. Так стало важко в грудях, у голові паморочиться, а тіло ламає, наче від гарячки. Ой-ой йо…
Галя підвелася, обмацала стіни, накинула якийсь кожух і попрямувала на двір.
«Ой матінко, як нудить!»
Хлопці вже спали, але їхній гострий козацький слух не дозволив дівчині пройти між ними непомітно,
— Куди ви, пані?
Той, що розказував казочки, скочив на ноги
— Погано мені, зараз повернусь…
ebooksa