Дума про Хведьків Рубіж

— Я з вами.

— Та будьте, я зараз.

— Але ж отаман не велів.

Галя аж хиталась, так важко було стояти на місці.

Каже роздратовано:

— Ти будеш дивитись, як мене знудить?

Розгублений козак розвів руками і повернувся до своєї лежанки. Галя відійшла недалеко до кущів коло тину, думала — вирве, аж у голові на мить роз’яснилось. Раптом чує позаду себе м’які кроки. Обертається — перед нею високий чолов’яга в якійсь чорній накидці, плащі. Темно надворі, нічого й не розбереш.

— Тут мешкає Безрідний Максим?

— Так, але його зараз нема вдома.

— Нічого страшного, передайте йому, якщо ваша ласка, оце.

Гість протягнув дівчині якусь наче грамоту, згорнену в сувій. Коли Галя брала до рук те послання, її пальці на мить торкнулися до пальців незнайомця і відсмикнулись. «Які холодні», — подумала Галя.

— Доброї вам ночі, — кинув незнайомець і зник за чагарником.

Дівчина хотіла вже піти, але чогось знову повернулася до тину.

— Заждіть, а від кого це?

— Він зрозуміє, — почулося здаля.

Дивно, коня на шляху не було, і незнайомця теж. Тільки підходячи до оселі, Галя почула, наче в небі над нею прошмигнула птаха — сова чи кажан.

— Що воно за звістка? — думала Галя в хаті. І незручно було читати Максимові листи, але цікавість таки переборола дівчину.

— Ну добре!

Запалила свічку. Розгорнула сувій. Ні літер, нічого, тільки на цілий листок посередині червоний знак.

Дивно, що б це значило — Галі знак чомусь видався знайомим, наче вона десь уже з ним зустрічалась.