— Це має значення? — різко спитав батько. Він намагався захистити свою дитину, і я його добре розумів. Мати готова була його підтримати. Але я не збирався відступати.
— Так, має значення. Медисон, ти його пам’ятаєш?
Дівчинка замислилася, потім кивнула.
— Так, — сказала вона. — Він мене кудись тягнув, так.
— Його звали Ґері Фішер, — кивнув я. — Він урятував тобі життя.
Бланшард спустився зі мною у ліфті та провів до дверей. Поки я запалював цигарку, він постояв поруч, дивлячись на вулицю.
— У тебе немає причин їхати з країни? — спитав він. — Чи зі штату?
— Hi, — відповів я.
— Краще, щоб причин не виникало. Ти щасливчик, але зі свободою пересування можуть бути проблеми.
— Як скажеш.
Він кивнув. Завагався.
— Не винувать себе за те, що сталося, — промовив він. — Здається, кожен отримав те, чого сам хотів. І Фішер у першу чергу.
— Ага.
Я не хотів про це говорити.
— Ну добре, — кивнув він. — А… мало не забув.
Він дав мені папірець.
— Що це?
— Лишили зранку в сестринській для тебе. Тепер пообіцяй мені не сідати сьогодні за кермо.
— Не сідатиму.
— От молодець. Ну, до зустрічі, Джеку.