— Тімоті? Готовий! Увага! — Сесі просунула руки в його вуха, немов у звичайнісінькі рукавички. — Іди!
— Увага! Дивіться!
Тімоті підняв кубок з дивним червоним вином незвичайного врожаю, щоб усі могли бачити. Тітоньки, дядечки, кузини, небожі, небоги!
Він спустошив бокал до дна.
Тімоті помахав своїй зведеній сестрі Лорі, перехопив її погляд і самими лише очима змусив її застигнути на місці.
Він нашіптував щось, заводячи її руки за спину.
І ніжно вкусив за шию!
Свічки згасли. Вітер аплодував черепицею на даху. Тітоньки й дядечки ахнули.
Роззирнувшись, він запхав у рота поганку, проковтнув. Тоді ляснув руками по боках і почав крутитися:
— Дядьку Ейнаре! Тепер я полечу!
На самому вершечку сходів, коли він вже розмахував крилами, до нього донісся Мамин крик:
— Ні!
— Так! — Тімоті кинувся вперед, щосили молотячи крилами!
На півдорозі його крила раптово розчинилися. Він закричав, зрозумівши, що падає.
Дядько Ейнар підхопив його.
Тімоті звивавсь як навіжений, а його вуста промовляли дивним голосом:
— Це я — Сесі! — вигукнув голос. — Сесі! Заходьте до мене привітатись! Я на горищі! — Після цього голос розреготався. Тімоті даремно намагався затулити собі рота.
Сміялися всі. Ейнар опустив Тімоті. Пробираючись крізь натовп родичів, які поспішали нагору до Сесі, Тімоті розчахнув вхідні двері й…
Пуф! І вино, й поганки розчинилися в холоді осінньої ночі.
— Сесі, я ненавиджу тебе! Ненавиджу!