І розгорнула першу книгу…
Там Гамлет стояв на стіні й слухав стогони привида свого батька; жінка прочитала слова:
— «Послухай же… Близька година… Коли я знов повернуся до сірки, в огонь і муки, й сморід».[26]
Тоді прочитала ще:
— «Я дух твойого батька, приречений тут до пори блукати ночами…»
І ще:
— «Якщо ти дійсно син своєму батьку… То помстися за убивство…»
І знову:
— «…Убивство — і підліше, ніж будь-яке…»
І потяг мчав крізь ніч, коли вона вимовляла останні слова привида батька Гамлета:
— «Прощай навік! І пам’ятай мене».
Вона повторила:
— «…пам’ятай мене!»
І привид «Східного експреса» затремтів. Вона взялася за іншу книжку:
— «Почнімо з того, що Марлі помер…»[27]
А «Східний експрес» торохкотів примарним мостом понад невидимою річкою.
Її руки, наче пташки, пурхали понад книжками.
— «Я — Дух Колишнього Різдва».
Далі:
— «Примарний рикша виринув із туману, із цокотінням пронісся в пітьму…»[28]