Із праху посталі

— Так, сер. Але я радий.

— Які жахливі речі ти говориш!

— Hi, cep. Тому що, якби вони були живі, то ми б не змогли зараз ні поворухнутися, ні навіть дихати.

— Я розумію, що ти маєш на увазі. Вона це все знає, правда?

— Так, сер. А її донька була Явленою Нам Красунею.[47] А вона — Та, Хто Пам’ятає.

— Привид, що переповідає живу й повнокровну історію «Книги мертвих»?

— Думаю, що так, сер. І ще одне, — додав Тімоті.

— Що?

— Якщо ви не заперечуєте, то я хотів би отримати абонемент.

— Щоб відвідувати музей в будь-який час?

— Навіть після закриття.

— Думаю, це можна влаштувати, синку. Зрозуміло, доведеться підписати певні папери, провести експертизу.

Хлопчик кивнув.

Чоловік підвівся.

— Це нерозумно з мого боку, але вона все ще говорить?

— Так, сер. Підходьте ближче. Ні, ще ближче.

Хлопчик легенько штовхнув чоловіка під лікоть.

Удалині, біля Карнакського храму, зітхнули пустельні вітри, а між лапами величезного лева осів пил.

— Послухайте, — сказав Тімоті.

Післямова