Із праху посталі

Розділ 23

Подарунок

У двері постукали, й Дуайт Вільям Олкотт відірвався від фотографій, щойно надісланих із якихось розкопок під Карнаком.[46] Оскільки він був в доброму гуморі, бо, вочевидь, уже надивився на нові фото, то відповів на стукіт. Він кивнув, і цього виявилося достатньо, щоб двері негайно відчинились і в кімнату зазирнула повністю лиса голова.

— Я знаю, це дивно, — сказав його помічник, — але до вас хлопчик…

— Це справді незвично, — сказав у відповідь Д. В. Олкотт. — Діти зазвичай сюди не ходять. Він записувався на прийом?

— Ні, але наполягає, що після того, як ви подивитеся на подарунок, який він вам приготував, то самі погодитеся на розмову.

— Незвичайний спосіб добиватися зустрічі, — задумливо вимовив Олкотт. — І з цією дитиною мені варто поговорити? Хлопчик, так?

— За його словами, просто неймовірний хлопчик зі стародавнім скарбом.

— Для мене це вже занадто! — розсміявся завідувач. — Впустіть його.

— Я вже тут. — Тімоті наполовину проліз у двері, а потім, не вагаючись, ступив уперед, тримаючи торохкітливий пакунок.

— Присядь, — сказав Д. В. Олкотт.

— Якщо не заперечуєте, я постою. Однак їй можуть знадобитися аж два стільці, сер.

— Два стільці?

— Якщо ви не заперечуєте, сер.

— Давайте ще один стілець, Сміте.

— Так, сер.

Коли принесли другий, Тімоті підняв довгий невагомий подарунок і поклав його на обидва стільці, де при хорошому освітленні було видно якесь ганчір’я.

— Отже, юначе…

— Тімоті, — підказав хлопчик.

— Тімоті, в мене купа справ. Розповідай, будь ласка, і хутчіш.