«До чого ж ми схожі на людей, — думав тим часом Михаїл, — навіть найвеличніші з нас, навіть сам він, перший серед ангелів. Ті самі страхи, ті самі пристрасті, ті самі сподівання. Утім, чи на людей? Адже Бог створив людину за своїм образом і подобою, отже, вони схожі не на людей, а на Бога. І Богові не чужі страхи, і йому потрібні любов, поклоніння і багато чого ще. Отже, хоч який він великий, він скінченний. А якщо скінченний, то й справді, чому б не з’явитися іншому Богові, новому?»
Він раптово отямився від цих думок, які несли його, мов річка. Поруч усе ще звучала промова брата, але Михаїл уже не слухав.
— Яку ж роль, — запитав він, — у всьому цьому ти відводиш собі?
Гавриїл подивився кудись угору, немов побоюючись, що їх підслухають.
— Cобі…— повторив він. — Мабуть, найскромнішу. Християни вшановують Трійцю: Бог-Отець, Бог-Син і Бог — Дух Святий. Ну, на роль Святого Духа я не претендую, Богом-Отцем, очевидно, станеш ти. А ось Бог-Брат — саме воно…
— Як? — здивувався Михаїл.
— Бог-Брат, — повторив архангел. — Твоє відображення, твій близнюк. Твоя, якщо хочеш, антитеза.
— Але навіщо? — дивуючись, запитав Михаїл.
— Усе абсолютно природно. По-перше, бінарна система, основа основ Усесвіту. По-друге, для стійкої рівноваги завжди необхідний антагоніст. Якщо всі будуть білими й пухнастими, то нічим хорошим це не закінчиться, повір, надивився я на своєму віку на ці утопії… В Отця був Люцифер, споконвічний ворог. У тебе буду я. Ті, хто буде незадоволений, — а вони завжди знайдуться, така вже природа і ангелів, і людей, — звернуться до мене.
— Отже, ти хочеш стати моїм ворогом?
— Не кажи дурниць, Михаїле. До чого тут ворог? Це все для рівнин. Адже суть у нас одна — ми з тобою брати…
— Люцифер теж був сином Божим, однак забув про це.
— Ні про що він не забув… І я вважаю, що Отець повівся з ним надто суворо. Але мова зараз не про це. Бачиш, у чому річ: якщо я не стану твоїм антагоністом, ним стане хтось інший.
— Хто ж?
— Звідки мені знати — хіба мало ангелів у Сферах? Охочі знайдуться: одна річ — повстати проти Предвічного Отця, зовсім інша — проти такого ангела, нехай навіть у божественному вигляді. Повстануть, зберуть армію, почнуть воду каламутити, потім клопоту не оберешся. Ось чому це місце не має бути порожнім. І посісти його мусить вірний тобі ангел. А хто вірніший за мене, брате?
Михаїл думав, в очах миготіли блискавиці.
«Стати Богом, усемогутнім, усезнаючим, вічним, милосердним, стати мрією, всім і нічим… Хто з ангелів, спостерігаючи втілену в природі безмежну Божу велич, мудрість, нічим не обмежену силу, не таїв на дні душі блюзнірських прагнень? Були й такі, хто піддався спокусі. Так, їх покарано, але ж вони скоїли злочин, повстали проти Бога. А якщо Бога немає, якщо єдиний Бог — це ти сам, що ж у тому поганого? Світові ж дійсно треба стояти на чомусь, він потребує основи, і цією основою стане він, Михаїл, — захисник і суддя, син світла, вартовий раю, архістратиг, владний над життям і смертю, ворог темряви, що уражає дракона, той, хто як Бог… Адже ти вже був Богом юдеїв, вони в омані своїй тобі поклонялися, кликали тебе до одра праведників, чи ти забув про це, Михаїле? Так, вони, ангели, вже були богами, творцями Всесвіту, їм уже молились і приносили жертви, не думаючи про Отця… То як тепер?»
— Ну то що, брате? — нетерпляче запитав Гавриїл. — Ти наважився? Часу багато, але він не чекає. Поклич Отця і, якщо Він не з’явиться, суди людей, як Бог, розкидай цю паскудну планетку на порох, на молекули, і спорудимо будівлю нового Всесвіту: осяйну, величну, справедливу, не забруднену ницістю й чорнотою.
Михаїл підвів голову, в його очах стояла ніч. Губи його здригнулись і мовили всього лиш два слова:
— Іди звідси…
ebooksa