Ангел пригляду

— Ну то що ж заважає? Пошли йому виклик.

— Я послав.

— І що?

— Він не озвався.

— А він мусив?

— Звісно.

— А замість нього з’явився я?

— Так.

— І що це означає, як ти гадаєш?

Михаїл мовчки дивився на брата. Бородате обличчя було непроникне, очі чорні, як агат.

— І що ж? — нарешті вимовив він.

— Це означає,— роздільно проказав Гавриїл, — що Люцифера тут немає.

— Але він не міг залишити Землю!.. Ми б знали про це.

— Він і не залишав її. Тому що його тут і не було. Ніколи.

На хвилину запала тиша. Архангели дивились один на одного, темний вогонь палав у їхніх очах.

— Поясни, — зажадав Михаїл.

— Усе просто. Отець зовсім не скидав Люцифера з небес. Він убив його. Знищив, спопелив неймовірною силою свого гніву.

Архістратиг на мить онімів.

— Ти звинувачуєш Бога в убивстві сина?! — оговтавшись, прогримів він.

Брат не злякався, але все ж відступив на крок. Усмішка сповзла з його лику.