— Саме тому… — кивнув Гавриїл, прочитавши думку. — Тому що воля Його над усім. Навіть над власним буттям.
— По-твоєму, Бог помер?! — Михаїл не вірив власним вухам.
Гавриїл не поспішав із відповіддю. Кинув погляд угору, на провалене склепіння, нерівно оштукатурені стіни. Похитав головою, знизав плечима.
— Треба дивитися правді у вічі — Бога дуже давно ніхто не бачив.
— Але Його ніхто ніколи не бачив! — гнівно перебив Михаїл. — Це зовсім не означає, що його немає і не було.
— Отже, ця думка й у тебе виникала?
Михаїл здригнувся. Так, виникала. Але не можна, щоб про це знали інші.
— Про що ти кажеш? Як смієш?..
— Годі, Михаїле, — втомлено промовив брат. — Минуло майже дві тисячі років — і ніякої ознаки. Нічого.
— Але ж до цього були і знаки, й ознаки, і була втілена воля Його!
Михаїл відчув, що закипає… Стримав себе. Не для того він сюди з’явився, щоб воювати з молодшим братом. Гавриїл теж опустив очі, замовк, намагаючись не гнівити архістратига. Михаїл зітхнув раз, удруге, лють у грудях повільно осідала. Треба поговорити про щось інше — нейтральніше, безпечніше…
— Що ти робиш тут, Гавриїле? — спитав він після хвилинної мовчанки.
— Працюю підручним у місцевого божка — Геніуса, — відповів той.
— І він не впізнав тебе? — здивувався Михаїл.
Гавриїл весело вишкірив зуби.
— І ти мене не відразу розпізнав, куди вже йому!
— Але який у цьому сенс?
Гавриїл відповів не одразу.
— Як тобі сказати… Мені цікаво. Ти ж знаєш, що з нас трьох я найбільш допитливий. Ти — втілене почуття обов’язку, Люцифер — гординя, а я — допитливість.
— І що ж викликало твою допитливість у цьому місці скорботи?
ebooksa