— Я констатую факт. Після бунту або повстання — називай як хочеш — ніхто не бачив Люцифера — ні у Сферах, ні на рівнинах.
Михаїл важко дихав, тамуючи гнів.
— З ким же ми уклали угоду? — запитав він, не дивлячись на Гавриїла.
— Цього вже я не знаю, це треба у вас запитати. Найімовірніше, із самими собою.
— Цього не може бути, — тихо промовив Михаїл.
— Ну чому? — лукаво заперечив брат. — Безгрішний тільки Отець Небесний, та ще Папа Римський… — він усміхнувся. — Еrrare angelus est, stultum est in errore perseverare[24]… Це дуже цікавий момент, згадай хоча б Достоєвського. Бога немає — все дозволено. А якщо і диявола немає — що тоді дозволено?
Михаїл не слухав, думав.
Чи правду каже брат, а чи, кепкуючи, намагається ловити в каламутній воді якихось тільки йому відомих риб? Звичайно, він ангел, брехня не в його природі. Але ж і Люцифер до падіння був ангелом, однак нині зветься «отцем брехні». Де весь цей час вештався Гавриїл? У далеких світах? А що за закони в тих світах, може, там усе навпаки, й ангели стають своєю протилежністю? Та що казати про далекі світи, досить пожити на землі, і невдовзі перестанеш відрізняти верх від низу, добро від зла. І чи можна бути впевненим, що Гавриїл не бреше? А якщо бреше, то навіщо? Що ж тепер робити йому, Михаїлові? Він був готовий битися з Люцифером, а якщо не допоможе, вислати проти нього ангельське воїнство. Але якщо сатани немає, якщо зло створене людьми, що з цим робити?
Гавриїл почув його думки.
— Роби те, для чого прийшов, — сказав він.
— Я прийшов установити мир, — похмуро відповів перший ангел.
— Миру тобі не встановити, людство занадто низько впало, — жваво заперечив брат. — Війна триває в душах, а там спокою не домогтися, навіть Отцеві це не вдалося. Отже, судний час настав. Просурми, Михаїле, поклич людство до відповіді. Нехай розпочнеться остання битва.
— Але Звір іще не з’явився, Люцифер не повстав.
— Люцифер не повстане, бо його немає. А Звір уже в кожній людині. І вбити цього звіра важче, ніж дракона з безодні вод. Виконай свій обов’язок, Михаїле! Нехай упадуть стіни цього Єрихона, нехай кожен відповість перед Божим судом.
Михаїл здригнувся. Ось у чому річ! Божий суд! Заледве засурмить сурма архангела, урветься плин часу, повстануть мертві, і Бог судитиме кожного. Багато століть люди й ангели безуспішно шукають Бога, але на свій суд він неодмінно з’явиться, бо Сам це заповів, і воля Його незаперечна, вона вища за все інше у Всесвіті.
Ось на що готовий його брат, щоб повернути Отця… Приректи на загибель створений Ним світ, знищити Його дітей. Бо день Страшного суду тим і страшний, що старий світ скінчиться, й одні підіймуться в солодке забуття Сфер, а інші впадуть у пекельне небуття. А світу не буде і людей теж…
— А якщо Бог не з’явиться?
— Він з’явиться, — твердо відповів Гавриїл. — Така Його воля.
— Але якщо все ж таки ти правий, і Бог пішов, Його немає ні серед нас, ні в інших вимірах…
— Якщо так, його місце посяде наймогутніший з нас — «той, хто як Бог», — усміхнувся Гавриїл. — І опиратися йому не стане ніхто, бо немає ні Отця, ні сатани.
ebooksa