— Легше на поворотах, любий. Це тобі не якийсь там хлопчисько, він… Словом, скоро дізнаєшся.
І повела Суботу просто до естради. Церемоніймейстер кинувся слідом, тихо бурмочучи:
— Я, здається, здогадуюся, міа синьйора, супоре, капіско[6]… Чи не він наш новий барбатос? Пора, давно пора… Попереднього поглинула безжальна безодня, а тепер ми як діти в трьох соснах..
— Не базікай, чого не знаєш! — обірвала Діана, навіть не повернувши в його бік чарівну голівку. Леонард замовк, задріботів слідом, лише зрідка видаючи здушені звуки, сенсу яких однаково годі було зрозуміти.
Субота незабаром переконався, що перше враження обмануло його. Незважаючи на розставлені всюди столики, приміщення більше скидалося не на ресторан, а на бальну залу. Високі білі колони стояли коло стін, упираючись у натерту до осяйної рудизни паркетну підлогу і гіпсову стелю, де сплітались у хтивих війнах голозаді римські боги й богині. Велетенські люстри, що кришталевими каскадами спадали вниз, горіли м’яко, але в будь-який момент готові були спалахнути сонцями в мільйони свічок. Між колонами, другим і третім ярусом, тяглися балкони з різьбленими балюстрадами, також заставлені столиками й інтимними диванчиками, оббитими м’якою шкірою. На стінах сяяла позолота, а великі, у два людські зрости ромбоподібні вікна з мозаїчними шибками затишно цвіли м’ятною електрикою.
Зала вже не була порожня, за столиками подекуди сиділи чоловіки й жінки. Ідучи за Діаною, Субота щоразу з цікавістю роззирався на всі боки.
Вигляд у тутешньої публіки був надзвичайно солідний. Чоловіки були в дорогих костюмах — шовкових і вовняних, кожен свого кольору — від білого до кривавого, немовби наквацяного на палітрі. На волохатих пальцях веселками сяяли персні, манжети утримували коштовні запонки, але звідти, з-під манжет, все одно підморгували золоті та платинові «Ролекс», «Патек Філіп» і «Шопард» — мружилися на чужинця, нахабніли: «Ти хто такий? Давай, до побачення!»
Пані щодо розкоші навіть випереджали сильну половину. З глибоких вирізів вечірніх суконь спокусливо мерехтіли бездоганні спини, усюди видніли оголені руки, натомість ноги оголювалися, не переступаючи межі, даючи зрозуміти, що тут не доступні жінки, а ті, хто давно й однозначно визначився з життєвими орієнтирами. Жадібно сяяли браслети, діадеми і кулони, за кожен з яких можна було придбати невелику африканську країну. На відміну від чоловіків, зайнятих собою, жінки, як і належить їхньому племені, кидали навсібіч погляди. Зухвалі, цікаві або, навпаки, перебільшено боязкі, майже дівочі. Ці погляди ковзали Суботою і Діаною, оцінювали, обмацували, шарпали.
Була й третя категорія гостей — з обличчями примарними, місячними, ні те ні се, третя стать, вбрані так, що не скажеш, чоловік перед тобою чи жінка. Вони не виставляли себе на огляд, ховалися по далеких кутках, маскувалися тінню. Ці були найдивніші, від їхніх поглядів по спині пробігав мороз.
Поки йшли крізь залу, Суботу бентежило — чи не ведуть його просто на естраду, щоб виголосити промову. Що це має бути за промова і з якої нагоди, він навіть гадки не мав. Але ж уся корпорація «Легіон» так само була явищем настільки дивовижним, що чекати можна було чого завгодно — навіть промови.
На щастя, до естради вони так і не дісталися. Просто перед нею стояв довгий стіл на дванадцять осіб. Зараз він був порожній, хоча на крохмальній скатертині вже лежали срібні прибори з тьмяно витисненими на них квадратами й вензелями і стояли келихи для вина — величезні прозорі краплі.
Пурхаючи навколо, немов траурний метелик, Леонард миттю відсунув два важезні стільці й церемонно допоміг сісти спочатку Діані, а потім Юрію Олексійовичу. Клацнули товсті пальці, і дві високі й стрункі, як змії, китаянки в червоних сукнях-ципао з зухвалим розрізом до стегна підпливли до столу. В руках у них бундючилися довгоносі арабські чайники для вина. Наблизившись, дівчата віртуозно наповнили кришталеві келихи терпкою рідиною з важким залізним запахом. Келихи захлинулися темно-червоним, наче їх поранили ножем.
— Перший тост, за традицією, — за знайомство! — Діана чарівно, але холоднувато посміхнулася.
Холодність ця вразила Суботу просто в серце. Уранці вони, як здавалося йому, перетнули ту особливу межу довіри й симпатії, а тепер перед ним знову сиділа жінка-цариця, приваблива, але зовсім чужа.
Однак журитися через це часу не було — виголошено тост. Уже приємно вишкірився Леонард, потупилися китаянки, маленькими пальчиками притримуючи небезпечні розрізи на сукнях, а Діана, піднісши келих, торкнулася ним келиха Суботи. Той, відвівши погляд убік, обережно пригубив.
Вигляд і запах вина виявились оманливими. Замість важкуватого, насиченого, терпкого воно було прозорим, летючим, трохи солодкуватим і більше нагадувало витримане шампанське, ніж звичайне вино.
У Суботи зашуміло у вухах, але лише на мить. Минуло кілька секунд — і довкола запанувала надзвичайна ясність. В очах немов додалося світла, і все навкруги стало яскравішим і виразнішим. Тепер він бачив усе до дрібниць — і кришталеву підвіску в далекій люстрі, і родимку в куточку губ китаянки, і сонячну райдужку в очах Діани, що сиділа навпроти. Вона вже не видавалася чужою і далекою, навпаки — хотілося простягти до неї руку, притягнути до себе…
Не втримавшись, він озирнувся й кинув погляд на інших гостей. Усі — і розкішні пані, і кокотки в алмазах, і страшенно багаті чоловіки, і навіть люди місячного сяйва — зараз дивилися на нього, дивилися з очікуванням і голодною заздрістю. Тільки тепер Субота зауважив, що столи їхні порожні, на них немає навіть столових приборів. Отже, вони з Діаною тут найповажніші особи, саме з них мало початися частування.
Тут же меткі офіціанти — червоний верх, чорний низ — понесли перші страви. Гарсони струменіли довкола, обминаючи їхній стіл так, щоб і Діані, і Суботі було все видно, і тільки після цього ставили страви на стіл. Кожну Леонард рекомендував особисто, волаючи на всю залу:
— Тушкований слонячий хобот у гострому соусі по-юньнанському. Чудово відновлює м’язи й сухожилля, виводить токсини… Ненароджені пташенята африканського страуса — зміцнюють життєву силу… Філе річкового дельфіна в бульйоні з гірськими травами… Смажені стегенця лілової жаби… Броненосець, тушкований за рецептом з Оахаки… Мадагаскарська дзьобата черепаха в карамелі… Зміїна кров з горілкою маотай…
ebooksa