— До дідька добре, пані, — відповів він.
— Підбирай слова! А щурів відрізниш? Там можуть бути щурі чи навіть щось більше. Що більше за щурів може водитися на горищі?
— У вас тут поблизу трапляються єноти? — запитав чоловік.
— Та як вони заберуться
— Хіба ви, пані, не знаєте свого власного будинку? Я…
Нараз вони обоє замовкли.
Згори долинув звук.
Спершу це було легеньке пошкрябування. Потім — шкрябання. Потім загупало, як ото гупає серце.
На горищі щось заворушилося.
Тіммонс підморгнув у бік зачинених дверей і пирхнув:
— Ну от!
Клара Пек, дивлячись на чоловіка, задоволено кивнула, одягла рукавички і поправила капелюшок.
— Це схоже на… — протягнув містер Тіммонс.
— На що?
— У цьому будинку колись жив капітан далекого плавання? — врешті-решт запитав він.
Звук поголоснішав. Увесь будинок, здавалося, ходив ходором і поскрипував від невидимої ваги.
— Це схоже на вантаж. — Тіммонс заплющив очі і прислухався. — Вантаж на судні, що ковзає, коли корабель змінює курс. — Він зареготав і розплющив очі.
— Святий Боже! — сказала Клара і спробувала це уявити.
— З іншого боку, — сказав містер Тіммонс, мимохідь посміхаючись і дивлячись на стелю, — у вас там теплиця чи щось таке? Схоже, що проростають насадження. Або, можливо, дріжджі, що вилазять із діжі завбільшки як собача буда. Якось мені розповідали про чоловіка, котрий розводив дріжджі у підвалі. Вони…
Вхідні двері захряснулися.