Пограймося в отруту!

22
18
20
22
24
26
28
30

— Ox!

Вона побігла і що було сили схопила слухавку.

— Хто це? — вигукнула вона.

— Кларо! Це Емма Кровлі! Що трапилося?

— Святий Боже! — закричала Клара! — Ти налякала мене до смерті! Еммо, чому ти телефонуєш о такій пізній порі?

Запанувало тривале мовчання, поки жінка на іншому кінці міста не віддихалася.

— Це безглуздя, але я не могла заснути.

У мене було таке передчуття…

— Еммо…

— Ні, дозволь мені закінчити. Я ні з сього ні з того подумала: Клара хвора, чи поранилася, чи…

Клара Пек опустилася на край ліжка, притиснута ваготою Емминого голосу. Заплющивши очі, вона кивнула.

— Кларо, — прозвучав голос Емми, такий далекий, наче вона перебувала за тисячу миль, — з тобою все гаразд?

— Все добре, — врешті-решт сказала Клара.

— Ти не захворіла? Будинок не горить?

— Ні-ні. Ні.

— Дяка Богові. Яка ж я дурна! Пробачаєш?

— Уже пробачила.

— Що ж, тоді на добраніч.

І Емма Кровлі повісила слухавку.

З хвилину Клара Пек сиділа, дивлячись на слухавку, і слухала гудки, які стверджували, що співрозмовника не стало, а тоді нарешті машинально поклала слухавку на важіль.