— О третій годині
— Двоє людей і рояль. Прислухайся.
Закліпавши очима, чоловік сів і насторожився.
На віддалі, десь на середині схилу, пролунав протяжний звук, який видають рояльні струни від різкого поштовху.
— Боже милостивий, ти права. Але навіщо комусь красти…
— Вони не крадуть, вони доставляють.
— Я тут ні при чому, Семе. Вийди і сам запитай. Ні, постривай, я сама.
Закутавшись у халат, вона вискочила за двері і пішла по тротуару.
— Белло, — відчайдушно прошипів Сем їй услід. — Збожеволіла?!
— Що може трапитися вночі з товстою і страшною жінкою п’ятдесяти п’яти років? — кинула вона.
На це Сем нічого не відповів.
Вона безшумно дісталася до краю схилу. Десь внизу чула, як двоє орудували громіздким вантажем. Коли-не-коли він видавав протяжний гул і змовкав. Іноді один із чоловіків щось кричав чи віддавав наказ.
— Ці голоси… — прошепотіла Белла. — Звідкись вони мені знайомі.
У непроглядній пітьмі вона ступила на сходи, які блідою смугою спускалися вниз. Голоси віддавали луною:
Белла завмерла. Де ж, дивувалася вона, я чула цей голос тисячу
— Агов! — гукнула вона.
Відраховуючи сходинки, Белла рушила вниз, потім зупинилася.