— Так влаштував Роден, — пробурмотів Кліфорд, криво посміхаючись. Врешті-решт, він не був Гастінґсовою нянькою.
Потяг, який вирушив зі станції Святого Лазаря о 9:15, зробив недовгу зупинку у Гаврі. На станції Ля Роше, що яскравіла червоним дахом, з потягу вийшла весела компанія, озброєна сонцезахисними окулярами, вудочками та тростиною, що їх ніс «нестройовий» Гастінґс. Коли у кленовому гаю, що межував з невеличкою річкою Епт, облаштували табір, Кліфорд на правах визнаного майстра в усьому, що стосувалося спорту, взяв керівництво на себе.
— Ти, Родене, — скомандував він, — розділи з Еліотом наживку та не зводь з нього очей, коли він спробує приладнати поплавок і грузило. Тримай його подалі від черв’яків, якщо знадобиться — силою.
Еліот був запротестував, а потім все ж усміхнувся під загальний регіт.
— Ти мене доконаєш, — заявив той. — Думаєш, це моя перша риболовля?
— Хотів би я побачити твою першу риболовлю, — відповів Кліфорд, ухилившись від гачка, яким у нього ледь не поцілили. Потім він продовжив налагоджувати три тонкі вудочки, які мали принести задоволення та трохи риби Цецилії, Колетті та Жаклін, з цілком серйозним виглядом припасовуючи до кожної з вудок невеличкий гачок і блискучий поплавок.
— Я ніколи не торкнуся черв’яка, — заявила Цецилія, здригнувшись.
Жаклін з Колеттою підтримали її, а Гастінґс люб’язно запропонував свої послуги у насаджуванні наживки та зніманні риби з гачка. Проте Цецилія, неймовірно захоплена яскравими ілюстраціями наживки з Кліфордової книжки, вирішила взяти у нього кілька приватних уроків з цього мистецтва. І вони вирушили вгору за течією річки.
Еліот запитально поглянув на Колетту.
— Я надаю перевагу пічкурам, — сказала дівчина, — а ви з месьє Роденом можете піти, якщо забажаєте. Чи не так, Жаклін?
— Звісно, — згодилася Жаклін.
Вагаючись, Еліот перевірив свій спінінг.
— У тебе котушка не з того боку, — помітив Роден.
Здригнувшись, Еліот поглянув на Колетту.
— Я… я тут вирішив… е… не закидати поки що спінінга, — почав він. — Цецилія лишила свою тростинку…
— Не називай її тростинкою, — зауважив Роден.
— Добре, лишила
— Навіть не думай! Що ти за чоловік, якщо волієш рибалити на вудку, маючи в руках спінінг! Ходімо!
Там, де неширока і спокійна Епт впадає у Сену, трав’янистий берег ховається у тіні дерев. Вибравши собі тут місце, Колетта й Жаклін ловили пічкурів, базікали і сміялися, спостерігаючи за яскраво-червоними поплавцями, поки Гастінґс з капелюхом, насунутим на очі, лежав на м’якому моху, дослуховуючись до їхніх м’яких приглушених голосів. Коли радісний жіночий скрик сигналізував про улов, він підводився й обережно знімав з гачка маленького обуреного пічкура. Промені сонця пробивалися крізь густолисті хащі, в яких виспівували лісові птахи. Сороки у бездоганному чорно-білому вбранні стрекотіли неподалік, стрибаючи по землі та смикаючи хвостом. Блакитно-білі сойки з рожевими грудками лементували у кронах дерев. Сокіл, що низько летів над полями дозріваючої пшениці, здійняв у повітря зграйки польових птахів.
Мартин впав у воду, наче невагоме перо. Повітря було чисте й застигле. Жодний листочок не ворушився. З далекої ферми долинали ледь чутний крик півня та гавкіт собаки. Час від часу пропливали буксири з великими димовими трубами, штовхаючи вгору річкою баржі, або ж човен під вітрилом спускався вниз за течією до сплячого Руана.
ebooksa