Вона розсміялася і сміялася доти, доки сльози не виступили на її очах.
— Ах! — вигукнула вона. — Тоді воно загинуло!
Кліфорд дивився на неї з усе більшим занепокоєнням.
— Ти знаєш, навіщо я прийшла? — спитала дівчина.
— Ні, — зніяковіло відповів він, — не знаю.
— Скільки ти вже кохаєшся зі мною?
— Думаю, — чомусь перелякано відповів він, — десь протягом року.
— Протягом року. Ти не втомився?
Він промовчав.
— Хіба ти не знаєш, що занадто мені подобаєшся, аби… аби я будь-коли у тебе закохалася? Хіба ти не знаєш, що ми занадто добрі товариші, занадто давні друзі для цього? Хіба ми не… Думаєш, я не знаю твоєї історії, месьє Кліфорде?
— Не будь… не треба цього сарказму, — заблагав він. — Не будь такою злою до мене, Валентино.
— Навпаки, я дуже добра до тебе. До тебе і до Цецилії.
— Цецилія втомилася від мене.
— Сподіваюся, що так, — мовила дівчина, — бо вона заслуговує на кращу долю. До речі, тобі відома твоя репутація у Латинському кварталі? Тебе мають за зрадливого, непостійного і безнадійного парубка, не серйознішого за комара у літню ніч. Бідолашна Цецилія!
Кліфорд виглядав настільки жалюгідним, що вона дещо пом’якшила свій тон.
— Ти подобаєшся мені. І сам це знаєш. Усі навколо знають. Просто ти поводишся, наче розпещене дитя. Тобі усе дозволено, ніхто не чинить тобі жодних перешкод, будь-хто може стати жертвою твоєї примхи.
— Примхи! — вигукнув він. — Заради Юпітера, якщо дівчата з Латинського кварталу не примхливі…
— Це не твоя справа! Тобі останньому з усіх чоловіків судити про це! Чому ти сьогодні тут? О, — вигукнула вона, — я скажу тобі чому! Месьє отримує невеличку записку та надсилає невеличку відповідь. Він одягається у позичене крадькома вбрання…
— Це не так… — промовив почервонілий Кліфорд.
— Це так, і це цілком у твоєму стилі, — заперечила вона зі слабкою посмішкою. Потім вона продовжила вже спокійніше: — Я залежу від тебе, але знаю, що залежу від свого друга. Я прийшла, аби зізнатись тобі у цьому, тому що мені треба попросити тебе про одну… одну послугу.
ebooksa