- Де хлопці? — похмуро запитав я.
— Ілюшку з Томом рибу ловлять. Інші сплять, — байдуже відповів Кріс.
- А хто на мостах? - розгубився я.
Кріс посміхнувся.
- Нікого. Адже холодно, мости і не думають сходитися.
Справді. Я зовсім забув, що мости сходяться лише після того, як їх нагріє сонце.
— Ніколи не думав, що тут бувають такі холоди, — наче вибачаючись за свій тон, сказав я.
Кріс кивнув і задумливо промовив:
- Я теж не думав.
Мені стало незатишно. Наче до холодного вітру обкотили відром крижаної води.
- Такого раніше не було?
- Ні. Втім, ми й мостів раніше не підривали.
Я обхопив плечима руками. Дурний жест, наче від нього може стати теплішим. Колись так зіщулився Том, опинившись на острові серед незнайомих хлопчаків і дівчат.
— Кріс, а ще теплий одяг є?
Він кивнув головою.
— Запитай у Ритки, вона знайде щось.
Кивнувши, я пішов до найближчих дверей. Вже на порозі не втримався і спитав:
- Що ти виглядаєш? Прибульців?
Кріс похитав головою, наче я питав його всерйоз. І відповів:
- Сонце. Хмари рідкісні, а сонця ніде не видно. Дивно, правда?