— Що за нісенітниця, — крокуючи за ним, бурмотів я. — Опріснити ціле море… Навіщо?
- А ти не зрозумів?
Я насторожився.
— Ні…
— Коли море замерзне цілком, від острова до острова можна буде пройти без жодних мостів. Хто винуватець похолодання, сусідам відомо. Нас усіх переріжуть.
Кріс з натугою відчинив двері замку.
— І одразу стане тепліше.
Спочатку море промерзало біля берегів. Крижана кірка опоясала острів дедалі більшим кільцем білястого кольору. Зверху воно здавалося прибитою хвилями піною.
Потім у морі, між островами, почали з"являтися блакитні цятки крижин. Їх було зовсім ще мало, але їх кількість поступово збільшувалася.
— Нам лишилося жити день чи два, — голосно сказав Меломан. Мабуть, він хотів прошепотіти це собі під ніс, такі красиві фрази були не в його дусі. Але навушники працюючого на повну гучність плеєра заважали йому порівняти силу голосу. До мене долинали слова пісні: "Було місто вітром вийдуть наскрізь, мороз на землю клав сивини... Горів буденний напис: «Народ і партія єдині»...
Чув я цю пісню. Знову улюблена меломанівська «Спіраль часу», торішній концерт «Дракон – кохання у морозній країні».
Ніхто не звернув уваги на слова Меломана. Обговорювали план оборони острова і з усіх боків сипалися «геніальні» ідеї. Підірвати лід залишками динаміту (Тімур), зробити лижі та ковзани, щоб мати перевагу у швидкості (Інга), напасти на сусідні острови першими (Ілля), піти по льоду далеко-далеко (Оля). Я уявив, як Тимур з Інгою мчать на ковзанах по льоду, лавіруючи між полинами і розмахуючи дерев"яними мечами. Уявив і від душі засміявся.
— А твоя думка, Дімко? — спитав Толік.
Я знизав плечима.
— Ще не вигадав. Тільки піти далеко-далеко ми не зможемо. Варто нам відійти від острова на кілька кілометрів, як крига розтане. Справді, Мальку?
Він квапливо кивнув головою.
- Так. Обов"язково розтане…
- Ось так. А лід підірвати, звичайно, непогано… Тільки через пару годин ополонки знову замерзнуть. Краще наробити гранат.
— Динамітних шашок? - Уточнив Тимур.
- Так. З коротким запальним шнуром.
ebooksa