— То панночка хворі?..— напів питається, напів рішає Марічка.
Ні... як будуть за мною питатися, то скажіть... скажіть їм, що я... відпочиваю...
Марічка віддаляється. За дверима дуднять кроки всуміш з якимись голосами, що обурюються, бунтуються, аж лаються. Потім знову стукіт у двері. Нетерпеливий, короткий, без часу. Це кузин Івась.
— Міро!.. Ти ще лежиш у ліжку, Міро! Ти ж мала мені на піввосьмої випрасувати тенісну сорочку! Бійся бога, таж там на мене ждуть... а ти...
Як приємно слухати цього голосу: велике, з роздертими очима, здивування, поки що лише здивування, що вона може в цій порі лежати ще в ліжку, вбиває навіть обурення в цьому хлопчиськові... А прецінь обставина ця затримала таку преважну подію: там ждуть на нього на площі!
— Не маю якось охоти вставати, Івасю... Замикай двері, бо протяг...
І двері з лоскотом замикаються.
Вже без стукоту вбігає до кімнати довгонога, як і кульбаба, кузинка Орися:
— Міро, чи ти знаєш, що вже чверть на дев"яту і що вже мамця встала? Скоренько одягайся і накажи, що має Марічка на торзі купити до обіду... Ти знаєш, що мама не любить, як вона пізно з базару приходить...
Міра підпирає вигідніше голову рукою:
Може б ти раз, Орисько, подумала, що б то на обід пристарати? Мені здається, що я не буду більше цим займатися... Як ти думаєш?
Орися на таке не має що думати. Без відповіді вибігає з кімнати, не зачинивши навіть дверей за собою. Якийсь час тихо. Потім насуваються, як градова хмара, кроки зі сторони спальні дядьків.
Дядина заспана, незадоволена цією ранішньою пригодою, береться справу з місця схопити за чуб і вбити:
— Ну, Міро, буде тих «першоквітневих» жартів...хоч сьогодні маємо вже, богу дякувати, восьме травня... Також вигадка!.. Івась просто обурений на тебе... мусив піти в прибруканій сорочці... А дядько хіба вийде з хати без кави, чи як?
Дядько стає на порозі покривджений, уражений.
— Власне... як то — я, може, маю сьогодні на снідання молоко пити?
Тоді Мірі стріляє нова думка до голови:
— Я справді не знаю, як воно буде з кавами й Івасевими сорочками... і тим раннім базаром... справді... Хіба тітка сама мусить рано вставати... бо я...виїжджаю звідси...
Такого звороту справи зовсім не було в програмі, навіть у Міри. Тепер щойно, як вихопилася така думка, починає вона сама дивуватись тому, що так досі не сталося.
Тітка аж загикується:
ebooksa