– З мене не будеш посвистувати, – відповідає нараз твердо, рішуче, та проте тоне, губиться своїм поглядом в його гарних очах.
– З тебе ні, – каже він впевняючим голосом. – Ти моя зозулька.
–
– Знаю, – відповідає і сміється очима. – Ти красна, мов бояриня, і тебе я люблю!
–
–
Вона хапається за уха і завважує, що цвітів нема.
– А он, на землі, – каже він нараз чомусь з покорою, що старається з’єднати собі її ласку.
– Самі випали? – питає ніби себе, не спускаючи з нього очей.
– Ти, – каже він далі, – така красна, що тебе одну я люблю.
– О… о… о! – викликує вона болісно і згинається по червоні цвіти маку.
– Не віриш?
– Що маю вірити? – питає і підсуває зчудовано чорні свої брови.
– Що тебе одну люблю.
– Мене?
– Тебе.
– І ти красний, – каже вона просто, – але мені тяжко на душі.
– Чому? – питає він щиро і нараз обіймає її за шию. – А он
Вона виховзується.
– З