– І багачка – кажеш?
– На все село – кажуть.
– А – мати богомільна?
– Як сама черниця.
– Для бідних милосердна?
– Того вже не знаю. Кажуть, дуже добра, але дуже строга. Кажуть, як та пані.
– А донька починяє? – питав дід недовірчиво.
– Бровами, і зіллям, і червоним цвітом, яким усе строїться, до себе приковує… О діду! – додала майже з розпучливим зойком дівчина. – Рятуй!
– Що ж ти хочеш, голубко, щоб я тут порадив? – питає знов дід і задумався над Грицем. Шкода втратити ласку у сеї білої Настки, шкода і Грицуня, щоб двоїв душу. От і його Мавра двох так полюбила, а на самім останку – долю погубила.
Дід зітхнув і, здавалося, ще більше на палицю похилився.
– Кажи, що зробити, то я так зроблю. Лиш зілля не маю, не годен збирати. Хіба що примовлю, то одно ще знаю. Словами Дубівну відверну, інакше не годен, старість не вспіває… Коби мені
Настка оживилася. Голубі її, як небо, і звичайно щирі, веселі очі замиготіли нараз якимось чудно зеленявим блиском, і вона обізвалася:
– Я вас навчу, діду. Я вже придумала, як її перелякати, щоб покинула мого Гриця. А ви поможіть. Не шкода вам Гриця, щоб долю марнував, зо мною одружившись – за нею побивався? Я їй вперед через вас погрожу… а як не поможе… знаю, куди піду… На горі Чабаниці живе одна ворожка; знає на все раду… До неї я піду. А вперед ідіть ви, словом погрозіть. Підете, діду? – просить.
Дід надумувався.
– А запросиш діда на весілля? – поторгувався трохи, а сам думками заєдно коло Гриця…
– Ой дідуню, приходіть! – кликнула дівчина врадувано. – Лиш перекажіть мої слова Дубівні, добре її злякайте, а сказавши моє, і від себе полайте..
– Так кажи, голубко, – обізвався дід. – Для Грицевого щастя піду на все, а як скажу слово, буде сказане. А як закляну, то закляте. Раз най має Гриць спокій!
– Так, дідуню, – підхопила Настка і повторила: – Раз най має Гриць спокій!..
– Тож скажи, голубко, щоб зробив, як хочеш, – почав знов дід.
Настка випросталася, відітхнула глибоко і
ebooksa