– Відшукай, діду, Дубівну, проси милостині і, поблагословивши, таке їй скажи:
«Я зачув, Туркине, що ти любиш Гриця, найкращого хлопця з угорської границі; що ти починаєш злим цвітом і словом; що ти твориш лиха, відбираєш щастя.
І чув я, Туркине, що Гриць тебе не любить, бо вже віддавна другу голубить. Синьооку Настку за свою він вибрав і вже незабавом з нею він звінчається.
Що ти хоч від нього, прекрасна Дубівна? Щоб молоду покинув, до тебе пристав? Таж тебе прокленуть, не лиш молода, але і всі люди, хто про тебе вчує.
Таж за тебе піде сміх і глум селом, і останеш з смутком, як те марево.
І чув я, Туркине, що в тебе багатство, тож ти хлопців знайдеш і без Гриця. Молода Грицева, – знай, – на тебе плаче, жаль до тебе має, гірко проклинає. Гриць
І чув я, Туркине, все оце, що кажу, від тої молодої, котру Гриць бере. Сам їй жалувався, що ти лиху винна, що його манила, голову дурила.
Чорними бровами ніби чудувалася, а з другої сторінки розум відбирала. Червоненьким маком ніби ти строїлася, а з другої сторінки до себе манила. Лісами блукала, відгомоном гралася, а з другої сторінки блудом обдавала…
Тепер спам’ятався, тебе він цурається, чорних брів боїться, з ясними кохається. До тебе вже не вийде більше і не жди, хіба що його побачиш де на чорнім коні. Тоді відвернися, щоб люди не знали, що Гриця любила, другій відбирала.
Та Гриць, як я кажу, давно
Так, діду, – закінчила, мов змолола, Настка і, зупинившися, зітхнула, неначе скинула тягар з душі. І відвернулася.
Дід стояв довго мовчки, неначе все над чимось роздумував. Врешті обізвався:
– Ліпше тепер, як запізно. – Та згадавши нараз і Мавру, він аж посмутнів. По хвилині дальшої задуми додав: – Не зараз я оце перекажу, донько, що завдала ти, аж по третій заповіді, щоб не мала відьма часу весілля спиняти. Чорні брови здавна лихо все кували, і як хто не знає проти них ліку, той і в них пропаде, як в самій глибині. Слава Богу, донько, що ти синьоока, лиха не коїш, добром розсіваєш. Я їй перекажу всі твої слова, та ще й від себе додам, що лише знаю. Нехай вона йде своєю дорогою, а Гриця не спиняє в дорозі до щастя. Я за нього молюся, здавна вже молився, він мені як рідний, для нього все зроблю. Не журіться нічим більше, добрі мої діти, хіба щоб весілля гарне спорядити. А бідних також просіть. Діда не забудьте. Дід вам заспіває, звідки Гриць походить, чому він тут, а за ним дід. Тепер щасти вам Боже, доню синьоока, а Гриця пильнуй, від
Дід кивнув до дівчини головою і, не промовивши до неї більше ані словечка, відвернувся і пішов. Настка й собі погнала назад до хати, взялася за роботу і при ній співає…
Було три-чотири неділі перед другою осінньою Богородицею. Гриць вибрався знов раз на приказ батька в сусіднє село за справунками і пустився на своїм коні сим разом через гору Чабанищо і саме білою стежкою. Було вже добрих кілька неділь, як не виїздив сюди до Тетяни. Раз – не було досі якось коли, бо батько, мов залізом, держав при роботі, а по-друге – він боявся Настуні. Помимо всеї своєї доброти і поблажливості, відколи про його любов з Тетяною дізналася, – була вона тепер готова за ним аж тут погнати, щоб не допустити, аби з Дубівною бачився…
Їдучи тепер отак крок за кроком, він роздумував про дівчат.
Як воно скінчиться?
Настку мусить брати, вже й посватав її. Що з Тетяною буде, він ще сам не знає. Дедалі по другій Богородиці його весілля з Насткою. А вона ще нічого не знає, старостів вижидає.
Вже давно її бачив.
Щоправда, він кілька раз виїздить сюди потайки, та якось так останнім часом складалося, що коли
ebooksa