В Настки знов очі замерехтіли.
– Гри-цю! – погрозила рукою. – Мене ти не здуриш, я се ще раз кажу, а до Дубівни не виходи.
Гриць відвернувся мовчки від неї і, відійшовши кілька кроків, кликнув:
– Бувай здорова!
Вона не відповіла, але, надумавшись нараз, прожогом опинилася коло нього.
–
Він оглянувся:
– Не вийду!
– Треба закінчити, Грицю.
– Треба.
– Я вже закінчу. Ти лиш під очі їй не йди, а іншим не журися.
– Я не журюся! – відповів він, – Журіться ви. Ви всі однакі. Дай мені спокій… – і з тим знов іде…
– Грицю, я лагоджу рушники.
– Лагоди на
– Та осінь от вже тут.
– Ну, то й гаразд.
– Інакше, Грицю, втоплюся, згину! – жалується, грозить Настка.
– Не бійся! – сказав і станув. –
– Я не дам, Грицуню…
– Ов-ва! – вирвалося нараз Грицеві з уст, і втім замовк, відійшов…
ebooksa